ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-13. Стягуючи на користь члена колективного сільськогосподарського товариства майновий пай з правонаступника підприємства за відсутності в нього коштів у грошовому виразі, а не в натурі за рахунокнаявного майна, суд усупереч вимогам норм процесуального права нез’ясував, чи не порушуватиме це законних інтересів відповідачатаінших членів колективного сільськогосподарського підприємства
 
 


У серпні 2000 р. Г. звернувся в суд із позовом до СВК «Кашперівський» про стягнення майнового паю, мотивуючи свої вимоги тим, що в лютому 2000 р. він подав адміністрації відповідача заяву про вихід із членів кооперативу, після чого йому було виплачено вартість майнового паю в сумі 1 тис. 721 грн. Посилаючись на те, що зазначена сума є значно меншою віддійсного розміру його паю, позивач просив задовольнити заявлені ним вимоги. Рішенням Козятинського районного суду Вінницької області від 13грудня 2000 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільнихсправах Вінницького обласного суду від 6 лютого 2001 р., позов було задоволено.

У касаційній скарзі СВК «Кашперівський» просить скасувати судові рішення, посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд установив, що позивач був членом КСП ім. Щорса в с. Кашперівка Козятинського району. В 2000 р. це підприємство на підставі рішення загальних зборів і відповідно до ст. 31 Закону від 14 лютого 1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (далі — Закон від 14 лютого 1992 р.) було реорганізоване в СВК «Кашперівський», до якого як правонаступника за рішенням установчих зборів від 18 лютого 2000 р. та згідно зі статутом кооперативу, затвердженим 6 березня 2000 р., перейшли всі права й обов’язки реформованого КСП ім. Щорса. 15 лютого 2000 р. Г. звернувся із заявою про вихід із членів цього підприємства та виділення належного йому майнового паю, визначеного в розмірі 11 тис. 164 грн.

Задовольняючи позов Г. на підставі пунктів 2, 3 ст. 9 Закону від 14 лютого 1992 р. та стягуючи на його користь 9 тис. 178 грн. 95 коп., суд виходив із того, що частина майнового паю ним уже отримана, а решту він має право отримати грішми. З такими висновками погодилась і судова колегія обласного суду, залишаючи рішення без зміни. Однак при встановленні зазначених фактів суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд дав правильну юридичну кваліфікацію правовідносинам сторін і визначив відповідно до цього правову норму, якою врегульовано їхні правовідносини, проте помилився в розумінні змісту цієї норми, узв’язку з чим зробив правові висновки, що не відповідають дійсному змістуостанньої. Крім того, при вирішенні спору суд не застосував положення інших нормативно-правових актів, які регулюють майнові та пайові відносини членів КСП і правовий режим пайового фонду майна членів цих підприємств, про які йдеться в ст. 9 Закону від 14 лютого 1992 р. Так, суд не врахував, що до них, зокрема, належать Закон від 7 лютого 1991 р. «Про власність» (статті 20—24), Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», локальні внутрішньопідприємницькі акти, прийняті вищими органами самоврядування КСП ім. Щорса відповідно до статей 9 та 23 Закону від 14 лютого 1992р., а саме: статут та положення про пайовий фонд майна членів цього підприємства.

Проте зі змісту статей 7, 9 Закону від 14 лютого 1992 р. та зазначених нормативних актів вбачається, що: майно КСП належить його членам на праві спільної часткової власності і пайовий фонд їх майна складається з балансової вартості основних виробничих та оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінних паперів, акцій, а також коштів у грошовому виразі; майновий пай є грошовим еквівалентом трудового внеску кожного працівника в колективне майно, визначеним на дату паювання. Відповідно до статей 5, 8 Закону від 14 лютого 1992 р. право розпоряджатися своїм паєм на власний розсуд член КСП набуває лише після припинення членства в підприємстві. До припинення членства частка майна члена КСП є частиною майна цього підприємства, яке у статуті визначає принципи формування спільної власності та права членів щодо неї і через свої органи здійснює право власності (володіння, користування, розпорядження).

Оскільки законодавством передбачено рівність прав та обов’язків членів КСП щодо спільної виробничо-господарської діяльності та її результатів, а правочинність членів підприємств є похідною від правового статусу, завдань і функцій цих підприємств та правочинності останніх як юридичних осіб, то і право громадянина вимагати виділення його частки (паю) з володіння і користування аграрного підприємства, як і інші правовідносини члена КСП, зокрема щодо виділення-отримання майнового паю, складу цього паю, його юридичного оформлення, також мають грунтуватися на принципі рівності прав та обов’язків зазначених сторін.

Це означає, що праву члена КСП вимагати виділення майнового паю відповідає право цього КСП вирішувати питання складу та структури майнового паю, способу і терміну його виділення, при здійсненні яких (прав) повинні враховуватись інтереси обох сторін. Тобто законом передбачено додержання прав та інтересів обох сторін у процесі виділення-отримання майнового паю громадянином при виході з підприємства. Спосіб забезпечення цих прав та інтересів члена КСП і підприємства встановлено ст. 9 Закону від 14 лютого 1992 р., якою визначено черговість видання громадянинові майнового паю, а саме: натурою (тобто будинками, спорудами, технікою, готовою продукцією, худобою тощо), грішми або цінними паперами.

Аналогічний підхід до реалізації права членів КСП на вільний вихід із цих підприємств (у процесі їх реформування протягом грудня 1999 р. — квітня 2000 р.) з майновими паями з метою створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб’єктів господарювання, заснованих на приватній власності, передбачено і в названому Указі Президента України від 3 грудня 1999 р. У п. «а» ст. 1 Указу зазначено, що його метою є створення на базі реформованих КСП приватних сільськогосподарських формувань, тому він одночасно передбачає як збереження (якщо це можливо) цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх КСП на основі оренди земельних і майнових паїв, так і забезпечення реалізації права членів таких підприємств, які виходять з них, на створення приватних формувань шляхом передачі їм (у рахунок погашення належних їм майнових паїв) окремих будівель, споруд, техніки, робочої та продуктивної худоби, птиці, знарядь праці тощо.

Таким чином, при розгляді позовів зазначеної категорії суд, враховуючи положення ст. 9 Закону від 14 лютого 1992 р. та інших нормативно-правових актів, у тому числі внутрішньопідприємницьких, повинен перевіряти й оцінювати доводи сторін та надані ними докази з точки зору положень цих нормативно-правових актів щодо додержання прав та інтересів обох сторін при виділенні майнового паю громадянину за варіантом, запропонованим господарством. При цьому слід враховувати, що з метою реалізації прав та інтересів КСП і членів цих підприємств у правовідносинах виділення-отримання майнового паю Міністерством сільського господарства і продовольства України та Інститутом аграрної економіки УААН 1 січня 1996 р. були розроблені Методичні рекомендації про порядок отримання майнового паю при виході із колективного сільськогосподарського підприємства його членів. Ці рекомендації не є нормативно-правовим актом у розумінні Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (з наступними змінами), але оскільки в них закладено аналогічні ст. 9 Закону від 14 лютого 1992 р. та ст. 1 Указу принципи і підходи щодо порядку та способу виділення майнового паю, то вони можуть бути враховані підприємствами при затвердженні власних статутів і положень про паювання майна та судами при вирішенні спорів у частині, що не суперечить Закону від 14 лютого 1992 р. Зокрема, в них зазначено, що спосіб отримання майнових паїв пайовиками (натурою, грішми або цінними паперами) обирається в кожному конкретному випадку з урахуванням як побажань пайовика, так і можливостей підприємства.

При вирішенні даного спору суд усупереч вимогам статей 40, 202 ЦПК не з’ясував, чи було прийняте таке положення в КСП та який ним чи статутом підприємства передбачався порядок визначення і вилучення майнового паю при виході громадян з підприємства, а також чи додержано вимог Закону від 14 лютого 1992 р. та інших нормативно-правових актів, що регулюють такі правовідносини сторін, при виділенні позивачеві майнового паю грішми. На порушення вимог статей 40, 62 ЦПК суд не дав оцінки доводам відповідача і наданим ним доказам щодо структури майнового паю, відсутності у підприємства коштів у грошовому виразі та порушення інтересів інших власників паїв і СВК «Кашперівський» у разі виділення позивачеві майнового паю грішми.

Враховуючи, що судові рішення були постановлені з порушенням вимог матеріального та процесуального права, і керуючись нормами ст. 334 ЦПК, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України рішення Козятинського районного суду та ухвалу судової колегії в цивільних справах Вінницького обласного суду скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком