ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
48. Визнання статуту господарського товариства недійсним недопустиме, якщо невідповідність його окремих положень вимогам закону усунуто шляхом внесення змін до статуту у встановленому порядку
 
 
У травні 2000 р. ВАТ «Електроприладпостач» (далі — ВАТ) звернулося до Арбітражного суду м. Києва з позовом до ЗАТ «Екологоохоронна фірма «Креома-Фарм» (далі — ЗАТ) та державної адміністрації Жовтневого району м. Києва (далі — райдержадміністрація) про визнання недійсним статуту ЗАТ та скасування його державної реєстрації. Позовні вимоги обгрунтовувалися, зокрема, посиланням на невідповідність окремих положень статуту ЗАТ вимогам Закону від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII «Про господарські товариства» (далі — Закон).
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Арбітражного суду м. Києва від 13 квітня 2001 р. у позові відмовлено. Постановою заступника голови цього суду від 27 квітня 2001 р. зазначене рішення залишено без зміни.

Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 23 червня 2001 р. зазначені рішення та постанова скасовані, ухвалено нову постанову про задоволення позову. Таке рішення мотивувалося тим, що п. 7.9 статуту ЗАТ, поданого для державної реєстрації, не відповідав вимогам ст. 14 Закону. Судова колегія не визнала законним рішення загальних зборів ЗАТ від 15 листопада 2000 р., згідно з яким до п. 7.9 статуту були внесені зміни.

20 листопада 2001 р. Верховний Суд України за касаційною скаргою ЗАТ порушив провадження з перегляду в касаційному порядку постанови судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 23 червня 2001 р. Обгрунтовуючи касаційну скаргу, ЗАТ послалося на неправильне застосування норм матеріального права.

Верховний Суд України касаційну скаргу ЗАТ задовольнив з таких підстав.

Вищий арбітражний суд України в оскарженій постанові зазначив, що п. 7.9 статуту ЗАТ щодо створення резервного фонду в розмірі 10 % статутного фонду не відповідає положенням ст. 14 Закону, за якою резервний фонд створюється у розмірі не менше 25 % статутного фонду. Виходячи з цієї обставини судова колегія дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання статуту ЗАТ таким, що суперечить чинному законодавству, пославшись на ст. 48 ЦК.

Проте такий висновок не є обгрунтованим. Статут, на підставі якого діє підприємство, не є угодою в розумінні ст. 41 ЦК. На статут не поширюються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов’язання, а тому застосування судовою колегією ст. 48 ЦК є помилковим.

Зазначивши, що п. 7.9 статуту ЗАТ не відповідає вимогам закону, судова колегія без будь-якого обгрунтування визнала таким статут у цілому. При цьому не було застосовано позовної давності та не враховано положення ст. 80 ЦК щодо наслідків закінчення строку позовної давності.

При розгляді справи Арбітражним судом м. Києва встановлено, що 15 січня 2001 р. райдержадміністрація зареєструвала зміни до статуту ЗАТ, відповідно до яких п. 7.9 викладено в новій редакції, що повністю відповідає положенням ст. 14 Закону. В оскарженій постанові ця обставина не врахована.

Зважаючи на те, що п. 7.9 статуту ЗАТ приведений у відповідність із вимогами законодавства, у Вищого арбітражного суду України не було підстав для визнання недійсною як окремої частини, так і статуту в цілому та скасування державної реєстрації ЗАТ.

Виходячи з викладеного Верховний Суд України визнав, що оскаржена постанова не відповідає фактичним обставинам, встановленим судом першої інстанції, та нормам матеріального права, тому скасував її, а скасовані оскарженою постановою законні та обгрунтовані судові рішення Арбітражного суду м. Києва залишив у силі.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком