ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-45. Банда на відміну від організованої злочинної групи характеризується тим, що вона набуває всіх ознак цілісного об’єднання осіб ще до початку вчинення нападницьких дій. Ненаведення доказів на підтвердження висновків про доведеність вини осіб у бандитизмі визнано істотною неповнотою судового слідства, що потягло скасування вироку
 
 

Вироком судової колегії в кримінальних справах Миколаївського обласного суду від 4 квітня 2001 р. засуджено до позбавлення волі: Б. за сукупністю злочинів, передбачених ст. 69, ч. 3 ст. 142, ст. 208, ч. 1 ст. 222 КК, на вісім років; К.О.О. за сукупністю злочинів, передбачених ст. 69, ч. 3 ст. 142, ч. 1 ст. 222 КК, на вісім років; К.О.М. за ст. 69 КК на п’ять років; К. за сукупністю злочинів, передбачених ст. 69, ч. 3 ст. 142 КК, на шість років; Б.О. за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 142, ч. 1 ст. 145, із застосуванням ст. 45 КК на п’ять років умовно з іспитовим строком три роки. Суд визнав, що Б. із К.О.О., домовившись між собою, створили в липні 1999 р. банду для вчинення нападів на громадян і, розробивши план дій, залучили до її складу К.О.М., який мав мисливську рушницю, а також К. і неповнолітнього Б.О.

Крім зазначеної рушниці на озброєнні угруповання був виготовлений у грудні 1999 р. К.О.О. та Б. обріз мисливської рушниці, який останній незаконно зберігав, носив при собі й використовував під час нападів.

У період із 24 липня 1999 р. по 6 квітня 2000 р. ця банда в різних складах її учасників вчинила п’ять нападів на громадян: один — на помешкання подружжя П. і чотири — на водіїв автотранспорту.

Розглянувши матеріали справи й обговоривши доводи касаційного подання прокурора, в якому порушувалося питання про скасування вироку, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила його, пославшись на таке.

У мотивувальній частині вироку, обгрунтовуючи кваліфікацію спільно вчинених засудженими злочинних дій (крім неповнолітнього Б.О.) і визнаючи їх винуватими в бандитизмі, суд не навів відповідних доказів на підтвердження всіх висновків щодо цієї частини обвинувачення.

До того ж при дослідженні цього злочину суд фактично припустився змішування співучасті у злочинній діяльності (ст. 69 КК), для якої є характерним злочинний зв’язок суб’єктів безвідносно до його конкретного прояву в окремих епізодах цієї діяльності, зі співучастю у злочині (ст. 19 КК), що характеризується зв’язками суб’єктів, які складаються при вчиненні ними конкретного злочинного посягання.

Сконцентрувавшись на дослідженні нападницьких дій засуджених за кожним з епізодів обвинувачення і оцінивши їх як такі, що вчинені за попереднім зговором групою осіб, суд поверхово з’ясував обставини, що стосуються іншого обов’язкового предмета дослідження кваліфікації бандитизму, а саме: становлення й існування самої банди як одного з різновидів організованої злочинної групи, учасники якої досягають поєднання своїх умислів та встановлюють між собою тісні ієрархічні стосунки не одномоментно (як фактично зазначено у вироку), а на певному етапі розвитку групи.

За змістом ст. 69 КК, відповідальність за бандитський напад настає тільки за умови, що злочинне угруповання було створено попередньо, до його вчинення. Тобто банда на відміну від організованої злочинної групи (яка може бути створена й у процесі злочинної діяльності її учасників) має набути всіх обов’язкових ознак, що характеризують її як цілісне об’єднання осіб, іще до початку вчинення її учасниками нападницьких дій. Таким чином, предметному доказуванню підлягають обставини, котрі свідчать, що таке злочинне об’єднання є стійким організованим угрупованням, і створюють чітке уявлення про його особливість.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 9 «Про судову практику в справах про бандитизм» група вважається стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а такою вона може бути тільки тому, що діяльність її учасників побудована виключно на існуванні ієрархічних стосунків і на впроваджених конкретними особами (організаторами чи керівниками) правилах поведінки, які визначають певний рівень підпорядкування всіх учасників групи конкретній особі, котра, в свою чергу, контролює дотримання ними цих правил і певним чином реагує на поведінку тих осіб, які допускають невиконання встановлених правил, і саме в такий спосіб досягається властивий банді рівень згуртованості. З огляду на наведене і з урахуванням роз’яснень Пленуму Верховного Суду України стверджувати в судовому рішенні (як це зробив суд), що засуджені входили до групи, вчинили в її складі декілька озброєних нападів за попередньо відпрацьованим планом з розподілом ролей, і за цими ознаками визнавати групу бандою означає змішувати два схожих за своєю правовою природою види злочинів — бандитизм і розбій, вчинений за попереднім зговором групою осіб.

Суд мав насамперед звернути увагу на пояснення засуджених з приводу тих стосунків, які склалися між ними в групі і визначали їхню поведінку, належно дослідити ці стосунки і дати їм оцінку з відповідним мотивуванням та посиланням на конкретні дані. Як видно з протоколів неодноразових допитів, не лише Б. і Б.О., а й К.О.О. та К.О.М. неодноразово твердили про свої родинні стосунки. Суд же цим обставинам належної уваги не надав і не з’ясував, чи могли саме ці стосунки бути тим чинником, який визначав характер поведінки засуджених, і чи не впливали вони на ступінь згуртованості групи. Будь-яких оцінок зазначеній обставині у вироку не дано.

Залишилися нез’ясованими і ролі Б. та К.О.О. в групі. Маються на увазі їхні дії щодо організації угруповання. По-перше, двоє осіб не можуть зорганізуватись у банду (вони можуть лише узгодити свої наміри), адже в організованій групі, як зазначено вище, існує ієрархічне підпорядкування. По-друге, залишилося без відповіді питання щодо впливу Б., а тим більше К.О.О. на поведінку набагато старшого за віком К.О.М., зокрема чи могли вони підпорядковувати дії останнього інтересам угруповання. Якщо К.О.М. давав згоду лише на участь у розбоях, то чи можна в цьому разі визнавати його учасником угруповання. Оскільки ж саме ця особа мала зброю на початкових етапах злочинних дій засуджених, то виникають питання щодо того, чи справді ця зброя передавалась у розпорядження угруповання, та щодо часу озброєння останнього і можливості визнання його бандою до моменту виготовлення обрізу. Відповідей на всі ці питання у вироку немає.

Таким чином, суд допустив істотну неповноту судового слідства. Тому судовою колегією в кримінальних справах Верховного Суду України вирок відповідно до вимог ст. 368 КПК скасовано з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого суду запропоновано докладно допитати всіх засуджених, ретельно перевірити їхні показання на попередньому слідстві щодо взаємостосунків і з урахуванням зазначеного дати їм об’єктивну оцінку в сукупності з іншими доказами у справі та залежно від установленого вирішити питання про винуватість чи невинуватість цих осіб у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком