ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Потерпілому, якому у зв’язку з професійним захворюванням провадились періодичні платежі на відшкодування втраченого заробітку або його частини, виплата цих платежів, що була припинена після закінчення визначеного строку втрати професійної працездатності, продовжується з дня їх припинення і до закінчення встановленого МСЕК терміну втрати працездатності. При цьому сума відшкодування шкоди за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати в цей період працездатності та наявності причинного зв’язку між настанням непрацездатності й ушкодженням здоров’я
 
 
У липні 1998 р. Є. звернувся в суд із позовом до колгоспу про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я. Позивач послався на те, що в 1988—1994 рр. він працював у відповідача механізатором і одержав професійне захворювання. Згідно з висновком МСЕК, з 19 лютого 1993 р. йому було встановлено III групу інвалідності та втрату ним 60 % професійної працездатності. Рішенням правління колгоспу від 22 травня 1993 р. було постановлено надати йому одноразову допомогу в розмірі 50 тис. 370 крб., а також щомісяця виплачувати на відшкодування втраченого заробітку по 1 тис. 511 крб. Але фактично одноразової допомоги йому не виплатили, а розрахунок компенсаційних виплат був зроблений неправильно. У тому ж році відповідач відмовив йому в нарахуванні втраченого заробітку. Виходячи із зазначених обставин позивач просив задовольнити його вимоги.

Рішенням Чернігівського районного суду від 21 серпня 1998 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Чернігівського обласного суду від 15 вересня 1998 р., позов задоволено частково. Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача по 34 грн. втраченого заробітку щомісяця, а також одноразово 300 грн. на відшкодування моральної шкоди та 38 грн. у рахунок погашення заборгованості. У стягненні одноразової допомоги та суми заборгованості за щомісячними виплатами за минулий час — з 4 лютого 1995 р. по 1 липня 1998 р. — відмовлено.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування зазначених судових рішень у частині відмови в позові як таких, що не відповідають вимогам законодавства. Президія Чернігівського обласного суду протест задовольнила з таких підстав.

Постановлюючи рішення про відмову у стягненні відшкодування за минулий час, суд виходив із того, що в 1995 р. позивач не надав чергової довідки МСЕК про встановлення втрати ним професійної працездатності, тому виплати йому були припинені обгрунтовано. Звертаючись до суду в липні 1998 р., Є. не надав доказів, які свідчили б про поважність причин пропуску трирічного строку подання довідки МСЕК. Проте з таким висновком погодитись не можна.

Згідно з п. 42 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472), продовження виплати платежів щодо відшкодування шкоди провадиться з дня їх припинення і до часу, зазначеного в п. 44 Правил, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до власника. При цьому сума відшкодування шкоди за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати в цей період працездатності та наявності причинного зв’язку між настанням непрацездатності й ушкодженням здоров’я.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були подані довідки МСЕК про те, що він є інвалідом III групи професійного захворювання з 1993 р. по квітень 1999 р. і йому встановлено втрату 60 % працездатності.

Крім того, потребує детальної перевірки заперечення відповідача щодо одержання позивачем одноразової допомоги. Так, суд не з’ясував строків зберігання у колгоспі документів і без належної перевірки цього питання взяв до відома пояснення представника відповідача та надані ним документи.

Таким чином, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 202 ЦПК щодо його обгрунтованості та законності, а ухвала суду касаційної інстанції — вимогам ст. 310 ЦПК.

Керуючись статтями 337, 338 ЦПК, президія Чернігівського обласного суду протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Чернігівського районного суду від 21 серпня 1998 р. й ухвалу судової колегії в цивільних справах Чернігівського обласного суду від 15 вересня 1998Кр. в частині відмови у стягненні одноразової допомоги та суми заборгованості за щомісячними виплатами за період з 4 лютого 1995 р. по 1 липня 1998 р. скасувала і направила справу на новий розгляд.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком