ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком
 
 

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України
від 4 грудня 2003 р.
(в и т я г)

Вироком Мар’їнського районного суду Донецької області від 10 лютого 2003 р. С., засудженого 27 вересня 1999 р. за ч. 1 ст. 101 КК 1960 р. на п’ять років позбавлення волі та звільненого умовно-достроково 29 квітня 2002 р. на один рік чотири місяці 19 днів, засуджено за ч. 1 ст. 164 КК на один рік обмеження волі. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і остаточно визначено один рік шість місяців обмеження волі.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

С. визнано винним в ухиленні від сплати аліментів на утримання дитини. Згідно з рішенням Вугледарського міського суду від 7 жовтня 1998 р. він був зобов’язаний сплачувати К. аліменти на утримання його доньки Ю., 1993 р. н., у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно з 24 вересня 1998 р. до досягнення нею повноліття. Але починаючи з 29 квітня 2002 р. С. аліменти не сплачував, матеріальної допомоги не надавав, свої доходи приховував, на обліку в центрі зайнятості не перебував, участі у вихованні доньки не брав.

У касаційному поданні заступник прокурора області, вважаючи призначене С. покарання занадто м’яким, порушив питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням закону при визначенні покарання за сукупністю вироків.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 371 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень є неправильне застосування кримінального закону.

Призначаючи С. за ч. 1 ст. 164 КК покарання у виді одного року обмеження волі, а за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК частково приєднуючи невідбуту частину покарання й остаточно визначаючи один рік шість місяців обмеження волі, суд припустився помилки.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 КК остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Суд же призначив С. остаточне покарання менше, ніж невідбута частина покарання (строку умовно-дострокового звільнення) за попереднім вироком. Суд також неправильно застосував передбачені ч. 1 ст. 72 КК правила щодо складання покарань різних видів за сукупністю вироків з переведенням менш суворих видів у більш суворі. Натомість визначене С. покарання переведено з більш суворого у менш суворий вид (з позбавлення волі до її обмеження).

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Мар’їнського районного суду від 10 лютого 2003 р. скасувала, а справу повернула на новий судовий розгляд.

© 2017. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком