ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Таємне викрадення індивідуального майна громадян, вчинене особливо небезпечним рецидивістом, підлягає кваліфікації за ч. 4 ст. 140 КК України. Безпідставна перекваліфікація дій особи з ч. 4 на ч. 3 ст. 140 КК потягла скасування постанови президії обласного суду
 
 
Вироком Дзержинського міського суду Донецької області від 2 жовтня 1992 р. Л. засуджено за ч. 4 ст. 140 КК на шість років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії особливого режиму.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Донецького обласного суду від 22 грудня 1992 р. вирок було залишено без зміни. Постановою президії цього суду від 1 липня 1998 р. вирок та ухвалу касаційної інстанції змінено: дії Л. перекваліфіковано з ч. 4 на ч. 3 ст. 140 КК з призначенням йому покарання у вигляді шести років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворогоКрежиму.

Л. засуджено за те, що він, будучи раніше визнаний особливо небезпечним рецидивістом, в ніч на 6 травня 1991 р. вчинив за попереднім зговором з іншими особами з проникненням у житло крадіжку індивідуального майна К. на суму 3 тис. 779 крб., а через два дні за попереднім зговором з тими ж особами повторно проник у житло К. і вчинив крадіжку її майна на суму 13 тис. 156 крб., завдавши потерпілій значної шкоди.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постанови президії обласного суду щодо Л. як незаконної. Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи протесту, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила його, пославшись в ухвалі на таке.

Як установлено в справі, Л. на час вчинення ним зазначеного злочину (травень 1991 р.) був особливо небезпечним рецидивістом, оскільки його було визнано таким вироком Селидівського міського суду Донецької області від 17 січня 1986 р. Зважаючи на це, дії Л. і були кваліфіковані судом першої інстанції за ч. 4 ст. 140 КК як таємне викрадення індивідуального майна, вчинене особливо небезпечним рецидивістом.

Президія обласного суду, перекваліфіковуючи дії Л. з ч. 4 на ч. 3 ст. 140 КК, виходила з того, що постановою президії цього суду від 17 червня 1998 р. вирок суду від 17 січня 1986 р. було змінено, а саме виключено з нього рішення про визнання Л. особливо небезпечним рецидивістом. При цьому президія не врахувала, що ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 26 січня 1999 р. зазначену постанову від 17 червня 1998 р. було скасовано як незаконну. Тому на час вчинення Л. крадіжки індивідуального майна К. він був особливо небезпечним рецидивістом. У зв’язку з цим його дії належало кваліфікувати за ч. 4 ст. 140 КК — саме так, як їх кваліфікував суд першої інстанції, рішення якого в цій частині є правильним.

Таким чином, внесення наглядною інстанцією обласного суду зазначених змін до вироку є безпідставним. Тому судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України скасувала постанову президії обласного суду від 1 липня 1998 р. щодо Л. як незаконну.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком