ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
59. Угода, спрямована на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, визнається недійсною на підставі ст. 49 ЦК України
 
 
У квітні 2000 р. ДПІ у Мінському районі м. Києва звернулася в Арбітражний суд м. Києва із позовом до ПП «Руна-Сервіс» (далі — ПП) та спільного підприємства ТОВ «ТМ ВелдТек» (далі — ТОВ) про визнання угоди, укладеної між відповідачами, недійсною на підставі ст. 49 ЦК та стягнення до бюджету держави 6 тис. 400 грн. Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що відповідачі уклали угоду, згідно з якою ПП зобов’язалося реалізувати покрівельне залізо та ферованадій на загальну суму 6 тис. 400 грн., а ТОВ — оплатити цей товар. Укладаючи угоду, ПП не мало наміру сплачувати податки, чим завдало шкоду державі. Зазначене ПП було зареєстроване за загубленим паспортом на ім’я С. Крім того, рішенням Ватутінського районного суду м. Києва від 13 жовтня 1998 р. визнано недійсним статут про створення та діяльність ПП. Наведене свідчить про те, що це підприємство зареєстроване з метою здійснення незаконної фінансово-господарської діяльності та діяло всупереч інтересам держави.
Рішенням Арбітражного суду м. Києва від 5 травня 2000 р. у задоволенні позову відмовлено. Угоду, укладену між відповідачами, визнано недійсною на підставі ст. 48 ЦК. Це рішення мотивоване тим, що визнання недійсним статуту про створення та діяльність ПП свідчить про те, що спірна угода була укладена за участю неправоздатної особи. При цьому позивач не довів факту укладення спірного договору з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Постановою першого заступника голови Арбітражного суду м. Києва про перевірку рішення в порядку нагляду від 7 вересня 2000 р. зазначене рішення скасовано. Позов задоволено. Угоду, укладену між відповідачами, визнано недійсною на підставі ст. 49 ЦК. Стягнуто з ТОВ до Державного бюджету України 6 тис. 400 грн., з ПП на користь ТОВ — також 6 тис. 400 грн. Постанову обгрунтовано тим, що суд довів факт створення підприємства незаконним шляхом, тому будь-яка фінансово-господарська діяльність такого підприємства суперечить інтересам держави та суспільства. Укладаючи спірну угоду, ПП мало за мету не сплачувати податки з отриманих коштів.

Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27 грудня 2000 р. постанову Арбітражного суду м. Києва від 7 вересня 2000 р. скасовано, а рішення цього ж суду від 5 травня 2000 р. залишено без зміни. При цьому Вищий арбітражний суд України дійшов висновку, що позивач не довів наявності у ПП мети, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Ухвалою Верховного Суду України від 12 березня 2002 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27 грудня 2000 р. за касаційним поданням в. о. Генерального прокурора України, в якому порушено питання про скасування зазначеної постанови та передачу справи на новий розгляд у суд першої інстанції. У поданні наголошується на неправильному застосуванні норм матеріального права і на різному застосуванні Вищим арбітражним судом України ст. 49 ЦК в аналогічних справах.

У зв’язку з реорганізацією ДПІ у Мінському районі м. Києва Верховний Суд України вважає за необхідне замінити позивача його правонаступником — ДПІ в Оболонському районі м. Києва.

Заслухавши доповідача, пояснення представників Генеральної прокуратури України і ДПІ в Оболонському районі м. Києва, які підтримали доводи касаційного подання, та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України дійшов висновку, що оскаржена постанова Вищого арбітражного суду України від 27 грудня 2000 р. підлягає скасуванню, а постанова Арбітражного суду м. Києва від 7 вересня 2000 р. — залишенню без зміни з таких підстав.

Приймаючи постанову, Вищий арбітражний суд України виходив з того, що позивач не довів наявності у ПП при укладенні спірної угоди мети, що суперечить інтересам держави та суспільства. Цей висновок Вищого арбітражного суду України не відповідає нормам матеріального права та не грунтується на обставинах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами документальної перевірки дотримання ТОВ вимог податкового законодавства позивач встановив, що згідно з угодою ПП зобов’язалося реалізувати ТОВ покрівельне залізо та ферованадій на загальну суму 6 тис. 400 грн. Відповідно до платіжного доручення від 27 серпня 1997 р. № 222 ПП отримало ці кошти. Укладаючи спірну угоду, ПП мало за мету не сплачувати податки, що надалі й сталося.

Статтею 67 Конституції встановлено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, визначених законом.

Згідно зі ст. 49 ЦК угода, укладена з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, визнається недійсною. Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови від 28 квітня 1978 р. № 3 (з наступними змінами) «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» роз’яснив, що до таких угод належать ті, які спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо.

Висновки Вищого арбітражного суду України про те, що за таких обставин спірна угода не може бути визнана недійсною відповідно до вимог ст. 49 ЦК, є необгрунтованими.

Матеріали справи свідчать, що рішенням Ватутінського районного суду м. Києва від 13 жовтня 1998 р. визнано недійсним статут про створення та діяльність ПП. При цьому встановлено, що це підприємство зареєстроване за реквізитами паспорта, втраченого С. Однак Вищий арбітражний суд України проігнорував доводи позивача про те, що підприємство створювалося з порушенням законодавства і мало за мету укладення угод, спрямованих на ухилення від оподаткування, та не навів доказів, якими такі доводи спростовуються, а наданим доказам законної оцінки не дав.

За таких обставин, керуючись статтями 11117—11120 ГПК, Верховний Суд України постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27 грудня 2000 р. скасував через помилкове застосування ст. 48 ЦК і неправильний висновок про відсутність підстав для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 49 ЦК, а постанову Арбітражного суду м. Києва від 7 вересня 2000 р. залишив без зміни.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком