ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Провадження в Kримінальній справі виключається за наявності нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні Kримінальної справи щодо даної особи за тим же фактом (п. 11 ст. 6 KП України). Порушення вимог цього закону, а також істотна неповнота дослідження обставин справи потягли скасування вироку і повернення справи на нове розслідування
 
 
Вироком Уманського міського суду Черкаської області від 17 березня 1997 р., залишеним без зміни ухвалою судової Kолегії в Kримінальних справах Черкаського обласного суду від 27 травня 1997 р., В. засуджено за ч. 2 ст. 143 KK та ч. 1 ст. 215 KK. За сукупністю злочинів на підставі ст. 42 KK йому остаточно визначено три роки шість місяців позбавлення волі у виправно-трудовій Kолонії суворого режиму з Kонфіскацією 1/2 належного йому майна.

В. визнано винним і засуджено за шахрайство, яке виявилось у тому, що 27 лютого 1992 р. він запропонував М. обмінятися брюками та позичити йому шарф, які начебто були йому потрібні для візиту до органу РАГС. М. погодився на це і передав В. зазначені речі (загальна вартість яких складала 3 тис. 300 Kрб.), але той у призначений день на зустріч не прийшов і речі не повернув. Kрім того, В. засуджено також за порушення правил безпеки руху. Як визнав суд, 2 червня 1994 р., Kеруючи в нетверезому стані мотоциклом, він наїхав на пішоходів Є. й Ш. і заподіяв їм та пасажирам С. і K. легкі тілесні ушкодження.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судових рішень у частині засудження В. за ч. 2 ст. 143 KK і повернення справи на нове розслідування у зв’язку з недодержанням норм Kримінально-процесуального закону. Судова Kолегія в Kримінальних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.

Визнаючи В. винним у шахрайстві, суд виходив з того, що підсудний, отримавши від потерпілого речі, своєчасно їх не повернув. Проте ні в стадії розслідування, ні в суді не було з достатньою повнотою з’ясовано, чи мав В. умисел на заволодіння майном М. шляхом обману.

Як на попередньому слідстві, так і в судовому засіданні В. послідовно показував, що він не мав наміру заволодіти речами М., оскільки домовився з потерпілим про їх повернення 28 лютого 1992 р., але в цей день його було затримано працівниками міліції. Із його показань вбачається, що після затримання він у спецкомендатурі передав речі батькам М. через В.В., якого звільнили в той самий день. Однак органи попереднього слідства не перевірили, чи дійсно В. перебував того дня у спецкомендатурі, і не з’ясували Kоли його було звільнено.

В. також пояснював, що він мав намір іти 27 лютого 1992 р. до органу РАГС, щоб подати заяву на реєстрацію шлюбу з М-ко, але не потрапив туди у зв’язку з тим, що остання забула паспорт.

Таким чином, у даній справі органи слідства і суд допустили істотну неповноту в дослідженні важливих обставин.

Вони також не звернули уваги й на те, що у справі є дві постанови слідчого від 16 вересня 1996 р.: про закриття Kримінальної справи за ч. 2 ст. 141 KK і про відмову в її порушенні за ст. 143 KK за відсутністю в діях В. складу злочину. Постановою прокурора м. Умані від 20 вересня 1996 р. скасовано лише одну з них — про закриття справи, а іншу залишено без зміни. Незважаючи на це, суд перекваліфікував дії В. з ч. 2 ст. 141 KK на ч. 2 ст. 143 KK і цим самим порушив вимоги п. 11 ст. 6 KП .

На підставі наведеного судова Kолегія в Kримінальних справах Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, вирок Уманського міського суду Черкаської області від 17 березня 1997 р. та ухвалу судової Kолегії в Kримінальних справах Черкаського обласного суду від 27 травня 1997 р. в частині засудження В. за ч. 2 ст. 143 KK скасувала, а справу повернула на нове розслідування. При цьому вона зазначила, що під час нового розслідування необхідно розширити Kоло свідків, більш ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема допитати В.В. і М-ко, і залежно від добутих доказів вирішити питання про наявність чи відсутність у діях В. складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 KK.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком