ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
16. Згідно з чинним законодавством службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника установи чи організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Моряки, які перебували в рейсі за самостійно укладеним контрактом з іноземною компанією на належному їй судні, не вважаються такими, що виїжджали у службові відрядження за межі України
 
 

У червні 2001 р. Б. звернувся в суд зі скаргою на дії посадових осіб Чорноморської регіональної митниці (далі — Митниця), мотивуючи це тим, що в установі йому неправомірно відмовляють у пільговому митному оформленні чотирьох автомобілів, які він придбав за кошти, отримані за час перебування в рейсі на судні «Марина вейс» (Кіпр) на посаді моряка. Він просив визнати дії посадових осіб митниці неправомірними та зобов’язати їх на пільгових умовах оформити ввезені автомобілі.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 червня 2001 р. скаргу задоволено. Ухвалою судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 3 липня 2001 р. рішення суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі Митниця просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши наведені факти, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення — скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні скарги Б. з таких підстав.

Задовольняючи скаргу Б., суд виходив із того, що суб’єкт оскарження неправомірно відмовив заявнику в митному оформленні ввезених ним автомобілів на пільгових умовах, передбачених, зокрема, для моряків рибопромислового флоту, до категорії яких він належить. Однак суд постановив рішення з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до п. 3 Постанови Верховної Ради України від 5 травня 1996 р. № 162/96-ВР «Про проект Закону України про порядок обкладення податками предметів, які переміщуються громадянами через митний кордон України», що діяла на час вирішення судом справи, громадяни-резиденти, які виїжджали у службові відрядження за межі України, в тому числі моряки рибопромислового, торговельного та річкового флоту, мали право додатково до визначених цією постановою неоподаткованих сум ввезти в Україну предмети (за винятком лікеро-горілчаних та тютюнових виробів) без сплати мита, акцизного збору та податку на додану вартість на суму, не більшу від 50 % заробленої іноземної валюти, підтвердженої документами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Цей порядок було передбачено чинною на той час постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1998 р. № 761 «Про порядок підтвердження суми іноземної валюти, заробленої громадянами-резидентами, які виїжджали у службове відрядження за межі України». Дія постанови поширювалася на громадян-резидентів, котрих направляли у службові відрядження підприємства, установи та організації України, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.

При цьому, виходячи з положень ст. 5 Закону від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон», Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. № 59), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об’єднання, установи чи організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Витрати на такі відрядження включаються до складу валових витрат організації (з якою працівник перебуває у трудових відносинах) як платника податку в Україні.

Аналогічні положення містяться і в Інструкції про особливості відряджень членів екіпажів суден (інших транспортних засобів) та порядок виплати сум, що направляються на харчування членів екіпажів суден (інших транспортних засобів), затвердженої наказом Міністерства транспорту України від 12 липня 1999 р. № 359, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 6 серпня 1999 р. за № 540/3833, відповідно до якої підставою для відрядження є в передбачених випадках наказ керівника підприємства про направлення на судно та витяг з суднової ролі (підпункт 1.2).

Поширюючи дію зазначених нормативних актів на заявника, який у порядку, передбаченому цими актами, не направлявся у службове відрядження підприємством України за її межі і не належав до категорії моряків рибопромислового, торговельного чи річкового флоту України, оскільки перебував у рейсі на судні «Марина вейс» (Кіпр) за контрактом по найму, укладеним між ним та іноземною компанією «Артіс Каррієр», суд неправильно застосував норми матеріального права, у зв’язку з чим помилково вирішив спір. Зазначену помилку не усунула колегія обласного суду.

Враховуючи, що суд повно і правильно встановив обставини справи, але помилився у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України відповідно до п. 5 ст. 334, ст. 340 ЦПК рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 червня 2001 р. та ухвалу судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 3 липня 2001 р. скасувала і в задоволенні скарги Б. на дії посадових осіб митниці відмовила.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком