ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
29. Договір про виконання функцій доміциліата може бути визнаний укладеним відповідно до ст. 153 ЦК 1963 р. якщо він містить усі умови, необхідні для договору такого виду, що передбачено п. 3 розд. 8 Положення про операції банків з векселями, затвердженим Національним Банком України
 
 

У вересні 2001р. АК «Банк Велес» (далі — Банк) звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договору від 15 лютого 2001 р. про виконання функцій доміциліата, укладеного між позивачем та СП «НВЦ «Інформатика» (далі— СП). Позивач також заявив вимогу про стягнення із СП неправомірно одержаних коштів і компенсації за витрати, на загальну суму 170 тис. 350 грн. Господарський суд м. Києва ухвалою від 25 листопада 2001 р. провадження у справі припинив на підставі п. 11 ст. 80 ГПК. Ухвала мотивована тим, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, тому договір від 15лютого 2001 р. слід вважати неукладеним, а через це, на думку суду, немає предмета спору.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 8 липня 2002 р. зазначену ухвалу скасував з тих мотивів, що сторони все ж досягли згоди з усіх істотних умов оспорюваного договору, а справу направив до Господарського суду м. Києва для розгляду по суті. Вищий господарський суд України постановою від 8 жовтня 2002 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 липня 2002 р. скасував, ухвалу Господарського суду м. Києва від 25 листопада 2001 р. залишив без зміни. Постанова мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дав неправильну оцінку обставинам справи, а також зроблено посилання на доводи суду першої інстанції.

6 лютого 2003 р. Верховний Суд України порушив провадження за касаційною скаргою СП, в якій порушив питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2002 р. та про направлення справи на розгляд до суду першої інстанції. На обгрунтування скарги СП послалося на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність оскаржуваної постанови рішенням Вищого господарського суду України з питань застосування норм матеріального права. Ознайомившись з матеріалами справи, Верховний Суд України вирішив, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий господарський суд України погодився з висновком суду першої інстанції про те, що договір про виконання функцій доміциліата від 15 лютого 2001р. має комплексний характер та містить умови, котрими регулюються два види правовідносин (про виконання функцій доміциліата та депозитні). Проте касаційний суд не звернув увагу на те, що всупереч наведеній обставині, суд першої інстанції встановив відсутність істотних умов для договору про депозитний вклад та визнав неукладеним весь договір, не дослідивши наявність істотних умов для договору виконання функцій доміциліата.

Особливості ж договорів про виконання функцій доміциліата, як було обгрунтовано встановлено судом апеляційної інстанції, передбачені Положенням про операції банків з векселями, (затверджене постановою Правління НБУ від 28травня 1999 р.; далі — Положення) . У п. 2 гл. 2 розд. 1 Положення міститься визначення термінів «доміциляція», «доміцильований вексель», «доміциліат», «доміциліант» тощо. Так, доміциляція— це призначення за векселем особливого місця платежу, відмінного від місцезнаходження особи, яка зазначена як платник за векселем, шляхом проставлення доміциляційної формули. При складанні векселя векселедавець може зазначити не тільки особливе місце платежу, але й особу, яка оплатить вексель у місці доміциляції.

Призначення банку особливим платником у доміцильованому або недоміцильованому векселі, відповідно до вимог п. 4 гл. 2 розд. 8 Положення, може супроводжуватись укладенням із платником за векселем (векселедавцем, акцептантом) договору про оплату банком векселів. Договір може укладатися на певний термін або на оплату визначеної суми та (або) визначених векселів. За здійснення оплати векселів банк може утримувати з довірителя (платника за векселем) винагороду. Згідно з п. 5 гл. 2 розд. 8 Положення, довіритель зобов’язаний перерахувати в банк на відповідний рахунок кошти в обсязі, достатньому для оплати векселя. За рахунок цих коштів або за рахунок наданого довірителю кредиту, сума якого попередньо зарахована на відповідний рахунок для оплати векселів, банк як особливий платник, або доміциліат здійснює платіж за векселем законному векселедержателю.

Кошти, зараховані на спеціальний банківський рахунок, можуть бути використані для оплати векселів або повернені за вимогою довірителя на його поточний рахунок. Виходячи з викладеного Верховний Суд України погодився з правовим висновком суду апеляційної інстанції про те, що оспорюваний договір про виконання функцій доміциліата від 15 лютого 2001 р. містить усі умови, необхідні для договорів цього виду, а отже, відповідно до положень ст. 153 ЦК, цей договір вважається укладеним. Окрім наведеного, Вищий господарський суд України не врахував допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права, а саме: не розглянуто вимогу Банку про стягнення з відповідача неправомірно одержаних коштів і компенсації за витрати.

Беручи до уваги викладене та керуючись статтями 11112—11120 ГПК, Верховний Суд України постанову Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2002 р. скасував, постанову Київського апеляційного господарського суду від 8липня 2002 р. залишив у силі.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком