ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-5. Оскільки відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше ніж з підстав і в порядку, визначених законом, при незаконному позбавленні права користування жилим приміщенням та обставина, що особа, яка купила це приміщення, є добросовісним набувачем, не може бути підставою для відмови у відновленні порушеного права і визнання недійсними акта про приватизацію та угоди про відчуження жилого приміщення
 
 
У червні 1995 р. ЖЕД-3 Київської дистанції цивільних споруд Південно-Західної залізниці звернулася з позовом до А. про визнання її такою, що втратила право користування жилою площею, зазначаючи, що 30 липня 1993 р. вона на підставі обмінного ордера від 29 липня 1993 р. № 932 прописалась у кімнату жилою площею 21 кв. метр квартири в м. Києві. Проте в цю кімнату А. не вселилася, без поважних причин понад шість місяців у ній не проживає і з серпня 1994 р. по травень 1995 р. витрат на утримання житла не несе. Посилаючись на зазначені обставини, ЖЕД-3 просить задовольнити названі вимоги на підставі ст. 71 ЖК.

Заперечуючи проти позову, відповідачка звернулась із зустрічним позовом про визнання недійсними наказу про приватизацію жилої площі, свідоцтва про право власності на житло, договору купівлі-продажу квартири та реєстрації останньої, мотивуючи це тим, що у зв’язку з незаконним позбавленням її, А., права користування спірним жилим приміщенням воно було незаконно приватизоване і за договором купівлі-продажу від 15 серпня 1995 р. продано П.

Справа розглядалася судами неодноразово і була прийнята до провадження Київського міського суду для розгляду по першій інстанції.

Рішенням Київського міського суду від 8 червня 2001 р. в позові ЖЕД-3 було відмовлено, а зустрічні позовні вимоги задоволено.

У касаційній скарзі П. просила рішення суду скасувати, посилаючись на те, що допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права призвели до неправильного вирішення справи. Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. <p>Судом установлено, що А. не проживала у спірній квартирі понад визначений ст. 71 ЖК шестимісячний строк із поважних причин. Цей факт встановлено судом із додержанням норм процесуального права.

Як роз’яснено Пленумом Верховного Суду України в п. 10 постанови від 12 квітня 1985 р. № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім’ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача понад установлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім’ї тощо) суд може продовжити пропущенийстрок.

Таким чином, висновок суду про те, що відповідачка не втратила права користування спірною жилою площею, є обгрунтованим.

Оскільки відповідно до ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше ніж з підстав і в порядку, визначених законом, при незаконному позбавленні права користування жилим приміщенням та обставина, що особа, яка купила це приміщення, є добросовісним набувачем, не може бути підставою для відмови у відновленні порушеного права і визнання недійсними акта про приватизацію та угоди про відчуження жилого приміщення.

Тому суд правильно поновив порушене право позивачки й обгрунтовано визнав недійсними наказ про приєднання та приватизацію жилої площі, свідоцтво про право власності на житло і договір купівлі-продажу спірної кімнати.

Виходячи з наведеного судова палата з цивільних справ Верховного Суду України касаційну скаргу П. відхилила.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком