ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
11. За особою, засудженою до позбавлення волі, зберігається жиле приміщення протягом усього часу відбування покарання, якщо в цьому приміщенні залишилися проживати члени його сім’ї
 
 

У квітні 2000 Р.А. звернулася в суд із позовом до Ш.Ф. і третьої особи — ЖЕО Київського району м. Сімферополя — про зміну договору найму жилого приміщення та усунення перешкод у користуванні квартирою. Позивачка, посилаючись на конфлікти з приводу користування жилим приміщенням, просила змінити договір найму на трикімнатну квартиру жилою площею 39,9 кв. метра, уклавши з нею окремий договір на дві кімнати площею 17,5 та 9,5 кв. метра, а в користуванні відповідачки залишити кімнату площею 12,9 кв. метра.

Заперечуючи проти позову, Ш.Ф. у жовтні 2000 р. звернулась із зустрічним позовом і просила з урахуванням права на жилу площу її сина Ш.І., засудженого до позбавлення волі, виділити їй у користування дві кімнати площею 12,9 і 9,5 кв. метра, уклавши з відповідачкою з урахуванням інтересів її неповнолітнього сина Р.Р. договір найму на кімнату площею 17,5 кв. метра.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 27 листопада 2000 р. позов Р.А. задоволено. Змінено договір найму жилого приміщення — трикімнатної квартири в м. Сімферополі. У користування Р.А. та її сина

Р.Р. виділено кімнати площею 17,5 та 9,5 кв. метра і балкон, а в користування Ш.Ф. — кімнату площею 12,9 кв. метра і лоджію. Кухня, ванна, туалет і комора залишені у спільному користуванні сторін. ЖЕО Київського району м. Сімферополя зобов’язано укласти з Р.А. та Ш.Ф. окремі договори найму жилого приміщення.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного суду Автономної Республіки Крим від 30 травня 2001 р. рішення районного суду залишено

без зміни.

У касаційній скарзі Ш.Ф. просить судові рішення скасувати як постановлені з порушенням норм процесуального і матеріального права.

Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України касаційну скаргу задовольнила, а судові рішення скасувала з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.

Постановлюючи рішення про зміну договору найму жилого приміщення, суд керувався тим, що право користуватися цим жилим приміщенням мають три особи: Ш.Ф., Р.А. і неповнолітній син останньої — Р.Р., оскільки вони прописані в цій квартирі, та відсутністю такого права у Ш.І. у зв’язку з тим, що в нього прописки немає. Однак зазначені факти встановлені судом з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень ст. 104 ЖК поділ жилого приміщення за вимогою члена сім’ї наймача провадиться з урахуванням житлових прав наймача та інших членів сім’ї, якщо жилу площу, що припадає на нього (або з урахуванням укладеної угоди про порядок користування жилим приміщенням), може бути виділено як ізольоване приміщення (з однієї або кількох кімнат), розмір якого не менше від встановленого для надання одній особі.

Постановлюючи рішення, суд не врахував, що відсутність чи наявність прописки у громадянина сама по собі не може бути підставою для визнання за особою права користування жилим приміщенням або ж для відмови їй у цьому. Крім того, суд не врахував положення ст. 47 Конституції та ст. 72 ЖК про те, що ніхто не може бути позбавлений права на житло інакше ніж на підставі закону за рішенням суду.

Ш.І. судовим рішенням не визнано таким, що втратив право на користування спірним житлом, і ці вимоги суд не розглядав ні раніше, ні при вирішенні зазначеного спору. Тому до постановлення рішення суду про визнання особи, яка тимчасово не проживає в жилому приміщенні, такою, що втратила право користування ним (ст. 72 ЖК), ця особа вважається тимчасово відсутньою, і за нею зберігаються всі права, передбачені ст. 64 ЖК.

Крім того, суд не врахував ту обставину, що на момент виникнення спірних правовідносин та вирішення спору, тобто з 8 квітня 2000 р., вже був чинним п. 7 ч. 3 ст. 71 ЖК (у редакції 2000 р.), згідно з яким за особами, засудженими до позбавлення волі, зберігається жиле приміщення протягом усього часу відбування покарання, якщо в цьому будинку (квартирі) залишилися проживати інші члени сім’ї.

Розглянувши спір і не залучивши при цьому до участі у справі Ш.І., суд фактично вирішив питання про його право на спірне жиле приміщення,

що відповідно до п. 4 ст. 336 ЦПК є безумовною підставою для скасування постановленого рішення та ухвали судової колегії, яка не усунула зазначені порушення.

Керуючись ст. 334 ЦПК, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 27 листопада 2000 р. та ухвалу судової колегії в цивільних справах Верховного суду Автономної Республіки Крим від 30 травня 2001 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком