ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-22. Самі по собі приїзди до спадкового будинку без вчинення дій, які б свідчили про вступ у володіння чи управління ним, не можуть вважатися прийняттям спадщини
 
 

У жовтні 2000 р. У. звернулася в суд із позовом до Б. про визнання права власності на 1/2 жилого будинку в м. Києві у порядку спадкування за заповітом Н.О. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 листопада 2000 р. позов У. задоволено, постановлено визнати частково недійсним інший заповіт, складений Н.І. на ім’я Б., та визнати за У. право власності на 1/2 зазначеного будинку. Право власності на другу половину цього спірного будинку визнано і за Б. У касаційній скарзі Б. просила скасувати рішення суду першої інстанції у зв’язку з неправильним застосуванням норм цивільного матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши за матеріалами справи доводи, наведені у скарзі, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню, рішення суду — скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 336 ЦПК випадки порушення або неправильного застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції за умови, що ці порушення призвели до неправильного вирішення справи.

Задовольняючи позовні вимоги У., суд першої інстанції як із встановленого факту виходив з того, що позивачка «фактично вступила в управління спадковим майном, приїжджаючи до будинку». Проте приїзди позивачки до спірного будинку безпосередньо не свідчать про вступ в управління або володіння спадковим майном, а будь-яких дій позивачки щодо спадкового майна, які б свідчили про прийняття спадщини в порядку та строки, передбачені п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 549 ЦК, суд у своєму рішенні не вказав. На порушення вимог ст. 40 ЦПК суд першої інстанції не перевірив доводів відповідачки про неприйняття спадщини позивачкою, а на порушення норм ст.202 ЦПК рішення суду не містить правового обгрунтування, у зв’язку з чим є незаконним.

Зазначені порушення цивільного процесуального права судова палата з цивільних справ Верховного Суду України визнала такими, що призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення підлягає скасуванню.

Керуючись ст. 334 ЦПК, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України рішення Дніпровського районного суду м. Києва скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком