ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Суд не може визнати право власності на квартиру на підставі договору про інвестування будівництва жилого будинку, якщо рішенням суду в іншій справі право власності на цей будинок згідно із зобов’язанням організації, яка вела будівництво, визнано за іншою особою і це рішення набрало законної сили
 
 

Суд не може визнати право власності на квартиру на підставі договору про інвестування будівництва жилого будинку, якщо рішенням суду в іншій справі право власності на цей будинок згідно із зобов’язанням організації, яка вела будівництво, визнано за іншою особою і це рішення набрало законної сили

Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
від 6 червня 2002 р.
(в и т я г)

У березні 1999 р. П. звернулася до суду з позовом про визнання права власності на квартиру, визнання недійсними договору застави та свідоцтва про право власності на квартиру. Позивачка зазначала, що 7 грудня 1996 р. між нею та багатопрофільним концерном «Спарк» (далі — Концерн) було укладено договір про інвестування будівництва жилого будинку в м. Одесі, згідно з умовами якого вона внесла на рахунок Концерну 77 тис. 200 грн. для придбання у власність квартири загальною площею 135 кв. метрів, яку Концерн повинен був передати їй після введення будинку в експлуатацію.

Посилаючись на те, що умови договору Концерн не виконав, а будинок перебуває під заставою в Промінвестбанку України (далі — Банк), П. просила визнати недійсним договір застави майнових прав на зазначений будинок, укладений між Банком та Концерном, і визнати за нею право власності на квартиру в цьому будинку. Крім того, позивачка просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру, видане Банку у зв’язку з накладенням стягнення на заставлене майно.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 травня 1999 р., залишеним без зміни судовою колегією в цивільних справах Одеського обласного суду від 7 вересня 1999 р., позов П. задоволено.

У касаційній скарзі Банк просив зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, рішенням арбітражного суду Одеської області від 5 квітня 1999 р. за Банком визнано право власності на багатоквартирний будинок із 40 квартир та підземну стоянку в ньому. Це рішення набрало законної сили, і Банк отримав 22 квітня 1999 р. за № 326/99 свідоцтво про право власності на спірну квартиру в зазначеному будинку.

Згідно з частинами 1 та 3 ст. 55 Закону від 7 лютого 1991 р. № 697-XII «Про власність» власник не може бути позбавлений права на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України. У передбачених законодавством випадках допускається оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншого компетентного органу (службової особи). При цьому власникові виплачується вартість цього майна у порядку й розмірах, установлених законодавством.

Вирішуючи спір, суд зазначених вимог закону не врахував і, визнавши за П. право власності на квартиру та на гараж, фактично безоплатно вилучив це майно у Банку.

Поза увагою суду залишилось і питання щодо відповідальності сторін згідно з договором від 7 грудня 1996 р., укладеним між П. та Концерном. У п. 3.5 цього договору зазначено, що при простроченні підрядчиком фактичної передачі квартири інвестору згідно з актом приймання-передачі на строк понад 30 діб інвестор вправі вимагати розірвання договору, повернення інвестиційних коштів та сплати штрафу в розмірі 5 % від суми останніх.

За таких обставин Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 травня 1999 р. та ухвала судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 7 вересня того ж року постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому скасувала ці рішення і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2017. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком