ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-62. Для застосування ст. 166 КК України необхідно встановити, що дії винної особи щодо потерпілого були зумовлені її посадовим становищем і пов’язані з посадовими повноваженнями. За відсутності такого зв’язку винний несе відповідальність за злочин проти особи
 
 

Вироком Івано-Франківського міського суду від 3 жовтня 2000 р. Г. засуджено за ч. 2 ст. 166 КК на три роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на три роки, за ч. 2 ст.206 КК — на два роки позбавлення волі. На підставі ст. 42 КК Г. остаточно визначено три роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на три роки.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Івано-Франківського обласного суду від 1 листопада 2000 р. вирок щодо Г. залишено без зміни.

Постановою президії Івано-Франківського обласного суду від 8 грудня того ж року вирок у частині засудження Г. за ч. 2 ст. 206 КК скасовано, а справу провадженням закрито за відсутністю в його діях складу злочину. Г. визнано засудженим за ч. 2 ст. 166 КК із застосуванням ст. 44 КК на два роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на три роки.

Згідно з вироком суду Г. визнано винним у злочині, вчиненому за таких обставин. 9 травня 1999 р. між 4-ю та 5-ю годинами ранку Г. як працівник спецпідрозділу «Беркут» УМВС України в Івано-Франківській області, одягнений у формений одяг, у дискобарі кафе підійшов до І. та двічі ударив його рукою в обличчя, після чого вивів із танцювального залу і зіштовхнув зі сходів будинку на вулицю, де завдав йому ще декілька ударів у різні частини тіла. Внаслідок застосування насильства І. одержав середньої тяжкості тілесні ушкодження— контузію правого очного яблука. Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про зміну судових рішень із перекваліфікацією дій Г. з ч. 2 ст. 166 наст.102 КК і застосування до нього ст. 1 Закону від 11 травня 2000 р. «Про амністію».

Розглянувши справу, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вирок змінила з таких підстав.

Засуджуючи Г. за перевищення посадових повноважень, яке супроводжувалося насильством, та кваліфікуючи його дії за ч. 2 ст. 166 КК, суд виходив із того, що наявними у справі доказами безспірно доведено факт перебування його у форменому одязі працівника міліції під час побиття І.

Разом з тим у справі є суперечливі докази щодо того, чи був Г. в ніч на 9 травня 1999 р. у кафе у формі працівника міліції.

Показання про те, що Г. був саме в такій формі, дали на попередньому слідстві й у судовому засіданні тільки І. та його товариші Є.О. і Є.С.

Заперечуючи цю обставину на попередньому слідстві й у судовому засіданні, Г. зазначав, що він удома переодягнувся в цивільний одяг, залишивши на собі від форми лише брюки, а також відповідне взуття.

За свідченнями М.І., Г.В., М.О. тієї ночі Г. був одягнений у чорну шкіряну куртку.

Свідок А., бармен кафе, який працював у ніч на 9 травня 1999 р., не зміг підтвердити, що Г. був у форменому одязі.

Свідок В., адміністратор кафе, пояснив, що в ніч на 9 травня 1999 р. він до 5-ї години продавав вхідні квитки, і співробітники спецпідрозділу «Беркут» у кафе не заходили.

Співробітники «Беркут» С. та Р. засвідчили, що 8 травня 1999 р. з 18-ї до 24-ї години вони разом із Г. несли службу у форменому одязі .

Таким чином, цілий ряд наведених доказів спростовує висновки суду про те, що в ніч на 9 травня 1999 р. Г. перебував у кафе у форменому одязі працівника міліції. З яких підстав ці докази визнано недостовірними, суд у вироку докладно не мотивував, обмежившись загальною фразою про те, що вони спростовані «дослідженими в судовому засіданні доказами». За таких обставин слід визнати, що висновок суду про оцінку дій Г. як посадового злочину викликає сумнів. Крім того, судом не враховано інших доказів та обставин, які впливають на правову оцінку дій Г.

Як видно з показань засудженого, він підійшов до І. на прохання знайомої М.О., яка відпочивала в барі і попросила його забрати її звідти, оскільки до неї чіплявся І. За свідченням дівчини, саме вона звернулася за допомогою до Г., якого знала наочно. Коли Г. підійшов до хлопців, серед яких був І., останній почав брутально висловлюватися на адресу Г., розмахувати руками й у результаті порвав на ній, М.О., блузку. Після цього Г. вдарив І. рукою по голові. Органи попереднього слідства визнали (про це є дані у процесуальних документах), що зазначені дії І. містять у собі ознаки адміністративно-караного хуліганства. Показань про те, що Г. втрутився в конфлікт як працівник міліції, не давав ні він сам, ні І., ні інші очевидці події.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 3 постанови від 27 грудня 1985 р. № 12 «Про судову практику в справах про перевищення влади або посадових повноважень», для застосування ст. 166 КК необхідно встановити, що дії винної посадової особи були зумовлені її посадовим становищем і перебували у зв’язку з посадовими повноваженнями щодо потерпілого. За відсутності такого зв’язку дії винного підлягають кваліфікації за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини проти особи.

Оскільки у справі Г. не встановлено зв’язку між його посадовими повноваженнями та діями щодо І., а із формулювання у вироку обвинувачення, визнаного судом доведеним, вбачається, що Г. не визнано винним у перевищенні посадових повноважень, то дії засудженого слід перекваліфікувати з ч.2 ст.166 на ст. 102 КК, яка передбачає відповідальність за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Перекваліфікувавши дії засудженого на ст. 102 КК, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України призначила йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на два роки й у зв’язку з тим, що вчинений злочин не є тяжким і Г. має на утриманні неповнолітню дитину, застосувала до нього Закон від 11 травня 2000 р. «Про амністію» та від відбування покарання звільнила.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком