ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
9. Особи, перелічені у ст. 125 ЖК України, не можуть бути виселені з гуртожитку без надання їм іншого жилого приміщення незалежно від підстав припинення роботи
 
 

У листопаді 2000 р. ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі — ВАТ) звернулося в суд із позовом до С.В. та С.Л. про виселення їх із підстав, передбачених ст. 132 ЖК. Позивач зазначав, що в березні 1992 р. С.В. на сім’ю з трьох осіб було видано ордер на вселення в малосімейний гуртожи-ток у м. Кривому Розі. У лютому 2000 р. С.В. було звільнено з роботи за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП. Його дружина на комбінаті не працює. Посилаючись на ці обставини, позивач просив задовольнити його вимоги.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 грудня 2000 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії з цивільних справ Дніпропетровського обласного суду від 22 січня 2001 р., позов задоволено.

У касаційній скарзі С.В. просить скасувати рішення суду і постановити нове, посилаючись на те, що суд при вирішенні спору порушив вимоги ст. 125 ЖК.

Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду — скасуванню з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.

Вирішуючи спір і задовольняючи позов, суд виходив з того, що оскільки відповідача звільнено з роботи за порушення трудової дисципліни, то він підлягає виселенню з гуртожитку зі всіма особами, які проживають з ним, без надання іншого жилого приміщення. Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна.

Стаття 132 ЖК дає підстави для виселення осіб із гуртожитків. При цьому особи, перелічені у ст. 125 цього Кодексу, можуть бути виселені лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Зокрема, без надання іншого жилого приміщення не можуть бути виселені особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менше десяти років.

Порушивши вимоги названих норм матеріального права і статей 40, 202 ЦПК, суд не встановив фактів, з наявністю яких законодавець пов’язує настання певних прав у суб’єктів правовідносин. Так, суд не з’ясував тривалість роботи відповідача на підприємстві позивача, хоча це має істотне значення для правильного вирішення спору.

У зв’язку з цим судова палата з цивільних справ Верховного Суду України рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 грудня 2000 р., ухвалу судової колегії з цивільних справ Дніпропетровського обласного суду від 22 січня 2001 р. скасувала, а справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком