ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
37-2001. Компетентний суд України відмовив у задоволенні клопотання про визнання і виконання на території України рішення Лондонської морської арбітражної асоціації, оскільки стягувач не надав документа, який би свідчив про укладення арбітражної угоди, і боржник не був повідомлений про початок процедури арбітражного розгляду та призначення арбітра в Лондоні
 
 
У грудні 1999 р. компанія «Фулмар ЛТД» (далі компанія) звернулася з клопотанням до Миколаївського обласного суду про визнання і виконання на території України рішення Лондонської морської арбітражної асоціації від 19 січня 1999 р. про стягнення з ТОВ «Пасіфік Мерітайм Компані» (далі ТОВ) 31 тис. 370 доларів 62 центів США.

Ухвалою Миколаївського обласного суду від 29 вересня 2000 р. в задоволенні клопотання відмовлено.

У скарзі на ухвалу заявник просив скасувати її, посилаючись на те, що суд, вирішуючи питання про визнання і виконання рішення іноземного суду, неповно з’ясував обставини справи та неправильно застосував норми права.

Заслухавши доповідача, пояснення представників стягувача й боржника, перевіривши доводи, викладені у скарзі, та матеріали справи, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 12 постанови від 24 грудня 1999 р. № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України», клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.

Відповідно до міжнародних договорів України суд відмовляє у задоволенні клопотання про визнання й виконання рішення іноземного суду у випадках, коли, зокрема, відсутній документ, що підтверджує угоду сторін у справі, про договірну підсудність, до того ж відповідач не брав участі у процесі, оскільки йому або його уповноваженому не було своєчасно і належним чином вручено виклик до суду.

Згідно зі ст. 7 Закону від 24 лютого 1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж» (далі Закон) арбітражна угода це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли чи можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або окремої угоди. Укладається така угода в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підпис
аному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу чи з використанням інших засобів електрозв’язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна зі сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що її укладено в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.

У судовому засіданні при допуску до виконання і визнання на території України рішення Лондонської морської арбітражної асоціації від 19 січня 1999<\!s>р. про стягнення з ТОВ 31 тис. 370 доларів 62 центів США встановлено, що стягувач не пред’явив оформлений належним чином документ, передбачений ст. 7 Закону, який би свідчив про укладення арбітражної угоди.

За таких обставин суд вірно дійшов висновку, що компанія порушила вимоги, передбачені ст. 4 Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 р.; набула чинності для України 10 січня 1961 р.).

Не можна погодитись і з доводами касаційної скарги про те, що ТОВ своєчасно і належним чином було вручено виклик до суду. Як видно з матеріалів справи, стягувач надав копії факсових повідомлень про призначення арбітра в Лондоні, проте з останніх не вбачається, що вони були вручені боржнику. Крім того, ці обставини спростовуються факсовими повідомленнями арбітра від 5 і 13 січня 1999 р., де зазначено, що він не зміг повідомити боржника про початок процедури арбітражного розгляду та призначення арбітра в Лондоні.

Таким чином, підстав для визнання і допуску на території України рішення Лондонської морської арбітражної асоціації від 19 січня 1999 р. про стягнення з ТОВ 31 тис. 370 доларів 62 центів США немає.

Постановлена у справі ухвала відповідає матеріалам справи і вимогам законодавства, підстав для її скасування не вбачається. Тому судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скаргу компанії залишила без задоволення, а ухвалу Миколаївського обласного суду без зміни.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком