ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-59. Викрадення майна слід вважати закінченим з моменту, коли винна особа вилучила чуже майно і має реальну (хоча б початкову) можливість розпоряджатися чи користуватися ним. Якщо такої можливості немає, дії винної особи треба розглядати як замах на вчинення даного злочину
 
 

Вироком Харківського районного суду м. Києва від 23 травня 2000 р. К. засуджено за ч. 3 ст. 141 КК на сім років позбавлення волі. Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 13 липня 2000 р. вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком, К. уночі 31 грудня 1996 р. проник з метою викрадення індивідуального майна у квартиру Б. і почав складати в пакет належне потерпілому майно. Коли працівники міліції застали К. на місці злочину, він, утримуючи при собі пульти дистанційного керування телевізором та відеомагнітофоном (загальною вартістю 70 грн.), вистрибнув через вікно з помешкання і втік. Цього ж дня приблизно о 10-й годині працівники міліції затримали його, а викрадене майно повернули потерпілому.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про зміну судових рішень щодо К. і пом’якшення призначеного засудженому покарання на підставі ст. 44 КК. Обговоривши наведені у протесті доводи, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила його з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, і це визнав установленим суд, К. з метою викрадення індивідуального майна проник уночі в квартиру Б., де його помітили працівники міліції. Щоб уникнути затримання, засуджений втік через вікно, облишивши під ним пакет із пультами дистанційного керування, які належали потерпілому. Ці обставини частково визнав сам К., також вони підтверджуються показаннями свідків Р., П., К.В., які його затримали, даними протоколу огляду місця події та речовими доказами.

Xоча К. заперечував наявність у нього умислу на викрадення індивідуального майна, а свою появу вночі у квартирі Б. пояснював особистими мотивами, суд, ураховуючи фактичні обставини справи, правильно визнав, що засуджений діяв із умислом на викрадення індивідуального майна і саме з цією метою таємно проник у житло потерпілого. Однак юридична кваліфікація дій К. за ч. 3 ст. 141 КК як відкритого викрадення майна з проникненням у житло не відповідає матеріалам справи.

Визнаючи доведеною винуватість К. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 44 КК, суд виходив з того, що засуджений, тікаючи від працівників міліції, які застали його на місці злочину, тримав при собі пакет із вилученим із квартири потерпілого майном, а це, за висновком суду, свідчило про спрямованість умислу винного на відкрите заволодіння майном. Проте цей висновок не грунтується на аналізі доказів, які наведено у вироку, і не відповідає фактичним обставинам справи.

Tак, за показаннями свідків Р. і П., вони у зв’язку з тим, що спрацювала сигналізація у квартирі Б., виїхали на місце події. П. зайшов у квартиру, де побачив молодого хлопця, котрий з розбігу вибив вікно й одразу ж вистрибнув на вулицю. Р. залишався поблизу будинку, але не міг затримати підозрюваного, який вистрибнув із вікна й утік, а під будинком залишився поліетиленовий пакет чорного кольору. Крім того, свідок П. під час очної ставки з К. деталізував свої показання і пояснив, що останній розбив шибку, прикриваючи голову поліетиленовим пакетом, щоб не поранитися, після чого вистрибнув на вулицю, впав, миттєво підвівся й утік, а пакет так і залишився під будинком.

К.В. і Т., які цього ж дня затримали К. в іншому під’їзді будинку, засвідчили, що в затриманого не було з собою ніяких речей. Сам К. пояснював, що він розбив шибку і вистрибнув із квартири з однією метою — утекти й заховатися від працівників міліції, які застали його в чужій квартирі.

Згідно з даними протоколу огляду речових доказів, у поліетиленовому пакеті, знайденому на вулиці під вікном квартири Б., виявлено належні потерпілому пульти керування телевізором і магнітофоном. Проаналізувавши наведені докази та врахувавши фактичні обставини справи, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала необгрунтованою оцінку судом дій К. як відкритого викрадення майна, оскільки він, маючи намір таємно заволодіти останнім, тікав із квартири у зв’язку з появою на місці події працівника міліції не зметою утримати зазначені пульти, а щоб уникнути затримання, і, крім того, поліетиленовий пакет, у якому знаходилися пульти, він використовував дляпом’якшення удару головою об шибку, коли вистрибував із квартири через вікно. Тому дії К. підлягають кваліфікації за ст. 17, ч. 3 ст. 140 КК як замах на таємне викрадення індивідуального майна громадян із проникненням ужитло, вчинений повторно, оскільки К. раніше був судимий за ч. 2 ст. 141 КК.

У зв’язку з викладеним судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України постановлені у справі судові рішення змінила: перекваліфікувала дії К. з ч. 3 ст. 141 на ст. 17, ч. 3 ст. 140 КК і відповідно до вимог ст. 39 КК призначила йому покарання в межах даного закону з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину та даних про особу винного (який на момент вчинення злочину був неповнолітнім, а також раніше судимим) у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком