ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-65. Відповідальність за одержання хабара настає незалежно від того, коли його одержано, до чи після вчинення певних дій по службі
 
 

Вироком Херсонського обласного суду від 29 червня 2000 р. Г. засуджено за ч. 2 ст. 143 КК на два роки позбавлення волі без конфіскації майна, за ч. 1 ст. 165 КК на три роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчою діяльністю, строком на один рік, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК — на три роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчою діяльністю, строком на один рік. Відповідно до ст. 461 КК виконання вироку щодо Г. відстрочено на один рік зі сплатою штрафу в розмірі 680грн. На підставі п. «б» ст. 1 Закону від 11 травня 2000 р. «Про амністію» його від покарання звільнено.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 5 вересня 2000 р. при розгляді справи за касаційною скаргою захисника вирок залишено без зміни.

Г. визнано винним у тому, що він, зловживаючи своїм посадовим становищем декана факультету іноземної філології Херсонського державного педагогічного університету (далі — ХДПУ), 22 лютого 2000 р. привласнив шляхом обману 300 доларів США, які належали Н., заподіявши потерпілому значної матеріальної шкоди. При цьому Г. запевняв, що, використовуючи своє посадове становище, сприятиме ліквідації академічної заборгованості та складенню заліків і державних іспитів співмешканкою Н. — Г-вич.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування зазначених судових рішень щодо Г. і направлення справи на новий судовий розгляд через невідповідність висновків суду її фактичним обставинам, неправильне застосування кримінального закону та м’якість призначеного покарання. Перевіривши матеріали справи, Пленум Верховного Суду України визнав протест обгрунтованим із таких підстав. Органами попереднього слідства Г. було пред’явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 168 КК у тому, що він, обіймаючи посаду декана факультету і використовуючи своє посадове становище, 22 лютого 2000 р. шляхом вимагательства отримав від Н. 300 доларів США як хабар за сприяння Г-вич у здачі іспитів. На підтвердження цього обвинувачення органи слідства навели такі докази: показання потерпілого Н., свідків Б., Ч., В., заяву Г. про явку з повинною і дані протоколу обшуку його службового кабінету, аудіозапис розмови Н. і Г. від 22 лютого 2000 р.

У судовому засіданні факт одержання Г. 300 доларів США від Н. підтвердився. Суд послався на ті ж докази, які наведені органами попереднього слідства в обвинувальному висновку, проте визнав, що Г. повинен нести відповідальність не за одержання хабара, а за шахрайство, вчинене шляхом зловживання службовим становищем, а тому перекваліфікував дії засудженого з ч. 3 ст. 168 КК на ч. 2 ст. 143 і ч. 1 ст. 165 КК. Це рішення суду не можна визнати обгрунтованим, оскільки воно належним чином не мотивоване і не відповідає тим обставинам, які встановлені під час судового розгляду справи.

Так, із Положення про організацію навчального процесу в ХДПУ вбачається, що комісія, яка приймає іспити у студентів, створюється саме за розпорядженням декана факультету і він має право брати участь у проведенні іспитів чи бути присутнім на них.

За показаннями свідків Б. та П., у разі, коли студент не складає іспит, до складу комісії входять декан факультету або завідуючий кафедрою та відповідний викладач.

З протоколів засідань комісії по ліквідації академічної заборгованості видно, що Г. був головою цієї комісії.

Як убачається з аудіозапису розмови Н. і Г., останній запевняв, що обов’язково ліквідує академічну заборгованість і Г-вич закінчить університет, необхідна лише її присутність на іспитах.

Факт спілкування з Н. на предмет допомоги Г-вич у ліквідації академічної заборгованості Г. підтвердив у своїй заяві про явку з повинною.

За свідченням Н., він передав Г. 300 доларів США і був впевнений, що гроші призначені саме для нього. При цьому, як пояснив названий свідок, Г. завірив його, що допоможе Г-вич скласти іспити, домовившись із викладачами чи давши їм відповідну вказівку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 жовтня 1994 р. № 12 «Про судову практику в справах про хабарництво» (зі змінами, внесеними постановами від 28 червня 1996 р. № 7 та від 3 грудня 1997 р. № 12) зазначено, що відповідальність за одержання хабара настає незалежно від того, до чи після вчинення певних дій його було одержано, був чи не був він обумовлений до цих дій, виконала чи не виконала посадова особа обумовлене, збиралася чи ні вона його виконувати.

Як убачається з матеріалів справи, Г. займав посаду декана і відповідно до свого посадового становища створював та очолював комісію по ліквідації академічної заборгованості, а тому мав реальну можливість здійснити дії, про які в нього була домовленість із Н. Суд ці обставини до уваги не взяв, а, перекваліфікувавши дії Г. з ч. 3 ст. 168 КК на ч. 1 ст. 165 і ч. 2 ст. 143 КК, тобто з хабарництва на шахрайство і зловживання посадовим становищем, переконливих мотивів цього у вироку не навів. За таких обставин вирок суду не може визнаватися законним і обгрунтованим, а тому підлягає скасуванню, а справа поверненню на новий судовий розгляд, під час якого слід ретельно й усебічно дослідити всі докази, які містяться у справі, проаналізувати їх у сукупності і дати відповідну юридичну оцінку діям Г. Якщо при новому судовому розгляді буде доведено, що Г. вчинив інший, більш тяжкий злочин, слід визнати, що призначене йому покарання є м’яким.

На підставі наведеного Пленум Верховного Суду України скасував усі судові рішення у справі та направив її на новий судовий розгляд.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком