ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
37. Вчинення засудженими вбивства потерпілого з мотивів помсти суд помилково кваліфікував за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене з хуліганських мотивів
 
 
Апеляційний суд Київської області вироком від 24 листопада 2005 р. за­судив: Ш. — за підпунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК — на 13 років позбавлення волі, а на підставі ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднав невідбуте покарання за попереднім вироком від 25 червня 2002 р. і остаточно призначив засудженому 14 років позбавлення волі; Т. — за підпунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК — на 14 ро­ків по­збавлення волі, а на підставі ст. 71 цього Кодексу за сукупні­стю вироків до призначеного покарання частково приєднав невідбуте покарання за попереднім вироком від 17 листопада 2003 р. і остаточно призначив йому 15 років по­збавлен­ня волі.

Постановлено стягнути з Ш. і Т. солідарно на користь потерпілої Д. 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком суду засуджені вчинили злочин за таких обставин.

27 лютого 2005 р. приблизно о 2-й годині ночі Ш. і Т., перебуваючи у квартирі, вживали спиртні напої разом з її господарем К. Через деякий час до них приєднався Д.П., якого засуджені запідозрили в тому, що він заявив у міліцію про вчинення ними злочину. У зв’язку з цим Ш. і Т. почали завдавати численних ударів руками й ногами по голові та тулубу потерпілого і з хуліганських мотивів вирішили його вбити з особливою жорстокістю.

Реалізуючи свій злочинний намір, Т. надів на голову потерпілого поліетиленовий пакет та обхопив його руками за шию, а Ш. накинув на шию Д.П. зашморг, після чого засуджені почали із силою здавлювати шию потерпілого, спричинивши йому значні страждання та перешкоджаючи диханню.

Після цього злочинці перенесли Д.П. до ванної кімнати, де поклали його у ванну, наповнену водою, зануривши голову під воду, що позбавляло потерпілого можливості дихати.

Продовжуючи дії, направлені на позбавлення потерпілого життя з особливою жорстокістю, засуджені витягли Д.П. з ванни, відвели його на балкон та скинули з третього поверху.

У касаційному поданні та доповненні до нього прокурор порушив питання про скасування вироку з направленням справи на новий судовий розгляду у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засуджених.

У касаційних скаргах та доповненнях:

- засуджений Ш. зазначав, що в його діях відсутній склад злочину, передбаченого пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК, посилався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність та неповноту досудового і судового слідства. Зі змісту скарги вбачається, що Ш. просив перекваліфікувати його дії на ч. 1 ст. 115 цього Кодексу та пом’якшити призначене покарання;

- захисник засудженого Ш. просив перекваліфікувати дії свого підзахисного з пунктів 4, 7, 12, ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 цього Кодексу та призначити йому покарання в межах санкції зазначеної статті;

- засуджений Т. та його захисник посилалися на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильну кваліфікацію дій Т. Просили вирок щодо нього скасувати, а справу направити на нове розслідування;

- захисник Т. посилався також на допущені судом істотні порушення кри­мінально-процесуального закону під час досудового слідства, неправильне розв’я­зання цивільного позову. Просив вирок щодо його підзахисного скасувати, а справу направити на нове розслідування.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у поданні та скаргах доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційне подання прокурора задоволенню не підлягає, а касаційні скарги засуджених та їхніх захисників підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності Ш. і Т. у вчиненні умисного вбивства з особливою жорстокістю Д.П. за попередньою змовою групою осіб відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зі­брани­ми у справі та перевіреними в судовому засіданні доказами і є об­ґрун­тованим.

Зі змісту показань засуджених в судовому засіданні вбачається, що вони підтвердили зазначені у вироку обставини вчинення злочину, а саме: думаючи, що Д.П. заявив про них у міліцію, завдали потерпілому численних ударів по голові та тулубу, надягли йому на голову поліетиленовий пакет та здавлювали зашморгом шию, не даючи вільно дихати, топили потерпілого у ванні, а потім викинули його з балкону третього поверху. При цьому Т. зазначив, що саме Ш. надягав на голову потерпілого поліетиленовий пакет, здавлював його шию за­шморгом, топив Д.П. у ванні та викинув його з балкону. У той же час Ш. вказував, що всі ці дії щодо потерпілого вчинив Т.

Аналогічні показання засуджені давали і на досудовому слідстві, фактично викриваючи один одного у вчиненні злочину. Обставини вчинення злочину вони також підтвердили при відтворенні обстановки й обставин події за їх участю.

Свідок К. на досудовому слідстві зазначив, що Ш. і Т., підозрюючи Д.П. в тому, що він заявив про них у міліцію, вчинили щодо потерпілого названі дії.

Свідки Д.Ю. та Г. підтвердили, що 27 лютого 2005 р. приблизно о 5-й годині ранку бачили, що на першому поверсі їхнього будинку лежав роздягнутий Д.П., який був у крові.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи Д.П. були заподіяні тілесні ушкодження, а саме: п’ять саден, три забиті рани та дев’ять синців в ділянці голови та на обличчі, крововиливи під м’яку мозкову оболонку, крововиливи у речовину головного мозку, численні переломи кісток та склепіння черепа, перелом лівої лопатки, численні переломи ребер зліва і справа, перелом щитовидного хряща та під’язикової кістки, які у своїй сукупності є тяжкими тілесними ушкодженнями, що є небезпечними для життя в момент їх заподіяння.

Смерть Д.П. настала від механічної асфіксії внаслідок здавлювання органів шиї.

Таким чином, оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що Ш. і Т. за попередньою змовою між собою з особливою жорстокістю вчинили умисне вбивство Д.П., та правильно кваліфікував їх дії за підпунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Покарання, яке призначено Ш. і Т. з дотриманням вимог ст. 65 КК, є необхідним та достатнім для виправлення засуджених і попередження нових злочинів, а тому наведені у касаційному поданні доводи прокурора про надмірну м’якість призначеного засудженим покарання колегія суддів визнала необґрунтованими.

У процесі досудового слідства та при розгляді справи в суді були встановлені і досліджені всі обставини, з’ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, проведені необхідні експертизи, встановлена роль кожного із засуджених у вчиненні злочину, належним чином з’ясовані обставини, що характеризують об’єкт і об’єктивну сторону злочину, допитані всі особи, показання яких мають істотне значення для справи. З урахуванням цього колегія суддів визнала, що наведені у скаргах доводи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність та неповноту досудового і судового слідства є безпідставними.

Не погодилася колегія суддів і з доводами про відсутність у діях засуджених складу злочину, передбаченого підпунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що вбивство Д.П. було вчинене з особливою жорстокістю, враховуючи спосіб вчинення злочину, його тривалість, характер, кількість та локалізацію тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому, внаслідок чого він зазнав особливих страждань.

Правильним також є висновок суду про те, що Ш. і Т. вчинили вбивство Д.П. за попередньою змовою між собою, оскільки вони були об’єднані спільним умислом на позбавлення життя потерпілого, діяли узгоджено й обоє виконали той обсяг дій, який вважали необхідним для реалізації цього умислу.

Цивільний позов, який пред’явила потерпіла Д., вирішений відповідно до вимог цивільного та кримінально-процесуального законодавства. Постановивши стягнути із засуджених солідарно на користь Д. 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, суд урахував характер та обсяг душевних страждань, яких зазнала позивачка у зв’язку з позбавленням життя її батька, а тому наведені у касаційній скарзі доводи захисника Т. про безпідставність задоволення цивільного позову колегія суддів визнала необґрунтованими.

Водночас колегія суддів дійшла висновку про необхідність виключення з вироку кваліфікації дій засуджених за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК з таких підстав.

Як умисне вбивство з хуліганських мотивів за цією нормою закону дії винного кваліфікуються тоді, коли він позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу.

Проте суд установив, що Ш. і Т. запідозрили Д.П. в тому, що він заявив у міліцію про вчинення засудженими злочину. Саме це стало мотивом для з’ясування стосунків з потерпілим, а потім і його вбивства.

За таких обставин, оскільки засуджені вчинили вбивство Д.П. з помсти за начеб­то написану ним заяву до міліції, їхні дії не можуть бути кваліфіковані як убивство з хуліганських мотивів і ця кваліфікуюча ознака має бути виключена з вироку.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2005 р. змінила, виключивши з нього кваліфікацію дій засуджених за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК.

У решті зазначений вирок залишено без змін.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком