ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
24. Працівники, з якими підприємство відповідно до закону уклало письмовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, у разі незабезпечення з їх вини цілості майна, цінностей, переданих їм для зберігання або інших цілей, з цих підстав несуть повну відповідальність з урахуванням ступеня вини і конкретних порушень трудових обов’язків, допущених кожним з них, а не солідарну відповідальність
 
 

У жовтні 1999 р. ПП «Алекс» (далі — ПП) звернулося в суд із позовами до Л., З., Г. і П. про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що в 1997 р. відповідачі були прийняті на роботу і з кожним із них був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Під час ревізій 21 червня і

3 липня 1999 р. виявлено недостачу паливно-мастильних матеріалів, тому позивач просив стягнути солідарно з відповідачів 14 тис. 342 грн.

Справа, об’єднана в одне провадження ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 3 жовтня 2000 р., розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням суду від 21 лютого 2001 р. позов задоволено частково, з відповідачів солідарно стягнуто 7 тис. 171 грн. Ухвалою цього ж суду від 24 квітня 2001 р., залишеною без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Вінницького обласного суду від 19 червня 2001 р., касаційну скаргу Г. на рішення районного суду залишено без розгляду через пропуск десятиденного строку для її подачі.

У касаційній скарзі Г. просить скасувати рішення та ухвали обох інстанцій, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України касаційну скаргу частково задовольнила з таких підстав.

Відповідно до ст. 134 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 1351 цього Кодексу було укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Пленум Верховного Суду України в п. 3 постанови від 29 грудня 1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз’яснив, що коли шкоду заподіяли кілька працівників, у рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов’язків допустив кожен із них, ступінь його вини та пропорційну їй частку загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності. Аналогічно це питання вирішується і в ч. 5 ст. 1353 КЗпП.

Суд, покладаючи на Л., З., Г. і П. відповідальність по відшкодуванню заподіяної шкоди, зазначених роз’яснень і положень ч. 5 ст. 1353 КЗпП не врахував і стягнув з відповідачів солідарно половину суми недостачі.

Оскільки суд неправильно застосував норму матеріального права і не визначив ступінь вини кожного відповідача в заподіянні підприємству шкоди, рішення суду підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд. Щодо вимог про скасування ухвал Гайсинського районного суду від 24 квітня 2001 р. та судової колегії в цивільних справах Вінницького обласного суду від 19 червня 2001 р. про залишення скарги без розгляду за пропуском строку на оскарження, то судова палата не має підстав для їх скасування.

Керуючись ст. 334 ЦПК, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від

21 лютого 2001 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком