ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
При припиненні трудового договору за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України, на відміну від звільнення працівника за власним бажанням за ст. 38 цього Кодексу, можливості відкликання працівником своєї заяви про звільнення не передбачено. Анулювання домовленості між працівником і власником підприємства про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП може мати місце лише при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу та працівника
 
 

При припиненні трудового договору за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України, на відміну від звільнення працівника за власним бажанням за ст. 38 цього Кодексу, можливості відкликання працівником своєї заяви про звільнення не передбачено. Анулювання домовленості між працівником і власником підприємства про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП може мати місце лише при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу та працівника

Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
від 15 жовтня 2003 р.
(в и т я г)

О. звернулася до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Львівресурси» (далі — ВАТ) та третьої особи — голови правління цього товариства Х. — про поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди. Позивачка зазначала, що 17 січня 2001 р. подала заяву про звільнення за угодою сторін з 19 березня 2001 р., про що був виданий наказ. 12 лютого 2001 р. вона подала нову заяву — про відкликання заяви про звільнення. Заступник голови правління ВАТ, яка на той час виконувала обов’язки голови правління, погодилася з продовженням трудового договору, але 19 березня 2001 р. її, О., до роботи не допустили.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 березня 2002 р. у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 8 липня 2002 р. рішення районного суду скасовано, ухвалено нове — позов задовольнити частково. О. на роботі поновлено та стягнуто на її користь 6 тис. 970 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У касаційній скарзі голова правління ВАТ, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ознайомившись із матеріалами справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

При ухваленні рішення про поновлення О. на роботі суд апеляційної інстанції виходив з того, що 12 лютого 2001 р. вона звернулась із новою заявою — про відкликання своєї заяви про звільнення, на якій була резолюція заступника голови правління ВАТ про повернення заяви, що свідчило про продовження трудового договору. Крім того, суд послався на те, що позивачка не була ознайомлена з наказом про звільнення. Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 36 КЗпП однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін. О. вимагала припинення договору саме з цієї підстави. У день прийняття заяви від О. було видано наказ про її звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП, про що позивачку було повідомлено.

Постановляючи рішення, суд не взяв до уваги, що при припиненні трудового договору за угодою сторін, на відміну від звільнення працівника за власним бажанням, можливості відкликання працівником заяви про звільнення не передбачено.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що анулювання домовленості між працівником підприємства і власником про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП може мати місце лише при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу та працівника.

Суд встановив, що наказу про продовження трудового договору з позивачкою відповідач не видавав, до роботи її з 19 березня 2001 р. не допустив, тобто взаємної згоди між працівником і власником досягнуто не було.

Оскільки суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції не мав підстав для його скасування.

За таких обставин Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, касаційну скаргу ВАТ задовольнила, рішення Апеляційного суду Львівської області від 8 липня 2002 р. скасувала, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 березня 2002 р. залишила без зміни.

© 2017. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком