ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
43-2001. За змістом ст. 18 КК України відмова від доведення злочину до кінця є добровільною за умови усвідомлення особою наявної можливості його безперешкодного завершення
 
 
Вироком судової колегії в кримінальних справах Полтавського обласного суду від 7 липня 2000 р. Ч. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених пунктами «г», «е», «ж» ст. 93 КК і ч. 2 ст. 17, пунктами «ж», «з» ст. 93 КК, на 15 років позбавлення волі з відбуванням усього строку покарання в тюрмі. За ч. 1 ст. 17, п. «з» ст. 93 КК Ч. виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

За вироком суду Ч. засуджено за умисне вбивство з особливою жорстокістю двох осіб, а також за замах на вбивство з метою приховання вчиненого злочину і полегшення вбивства іншої особи.

Як визнав суд, Ч. із червня 1998 р. разом з В.В.Г. і В.Н. займався незаконним бізнесом у м. Москві. Підозрюючи їх у приховуванні від нього належної йому плати за роботу, він висловлював їм свої претензії з цього приводу. В.В.Г. і В.Н. заперечували обгрунтованість його претензій, але Ч. їм не вірив, у зв’язку з чим вирішив учинити умисне вбивство В.В.Г.

1 лютого 1999 р. приблизно о 20-й годині Ч., озброївшись електрошоковим пристроєм і універсальною викруткою з насадкою у вигляді шила, прийшов до будинку садівничого товариства, де мешкали В.В.Г., В.Н. та їх трирічний син В.В., а також їх знайомий М.

У будинку в цей час знаходилась В.Н. із сином. Ч. почав висловлювати претензії з приводу приховування від нього плати, але В.Н. запропонувала йому розбиратися з її чоловіком. Щоб позбавити В.В. можливості чинити опір і дізнатися про плани В.В.Г. щодо нього, Ч. застосував до неї електрошоковий пристрій. Оскільки пристрій не спрацював, а В.Н. стала обурюватися такою поведінкою Ч. і кричати, останній з метою вчинення її вбивства завдавав їй цим пристроєм численні удари в різні частини тіла, у тому числі по голові й у груди.

Почувши крики матері, до кімнати увійшов малолітній В.В. Тоді Ч. з метою вбивства двох осіб почав бити обох почергово електрошоковим пристроєм, а коли той розбився, універсальною викруткою з насадкою у вигляді шила продовжив завдавати матері й дитині удари по голові, в шию, груди, живіт, спричиняючи особливий біль і страждання.

В.Н. унаслідок численних (40) поранень у ділянки розташування життєво важливих органів померла на місці події, а В.В., якому було заподіяно 17 поранень, залишався живим, і Ч. задушив його зашморгом із поясу від халата В.Н. Приховавши явні сліди злочинів і трупи потерпілих, Ч. озброївся ножем та пляшкою і став чекати В.В.Г. з метою вбити його.

Між 22-ю й 23-ю годинами до будинку під’їхав на автомобілі М., і Ч. вирішив вбити його з метою приховання вчиненого ним убивства двох осіб і створення умов для вбивства В.В.Г. Він впустив М. до будинку, і коли той зробив декілька кроків по передпокою, вдарив його ззаду ножем по голові, заподіявши різане поранення правої половини обличчя. М. активно захищався, відштовхуючи Ч. руками, і намагався втекти, але той, скориставшись тим, що М. повернувся до нього спиною, ударив по голові потерпілого заздалегідь підготовленою пляшкою. М. удалося відкрити двері і з криками про допомогу втекти, у зв’язку з чим Ч. не довів свій умисел на його вбивство до кінця. Побоюючись бути затриманим, Ч. добровільно відмовився від свого наміру вбити В.В.Г.

У касаційній скарзі засуджений Ч. просив вирок скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування. При цьому він стверджував, що не вчиняв інкримінованих йому злочинів, а В.Н. і малолітнього В.В. убив В.В.Г., який попросив його взяти злочин на себе. Для переконливості такої версії В.В.Г. підказав інсценувати напад на М., за що обіцяв заплатити гроші, а якщо його, Ч., заарештують, зробити все, щоб його «витягти». Викривальні пояснення під час попереднього слідства він давав нібито за розробленою ними, В.В.Г. і М., версією та зі слів слідчого Г. Засуджений також стверджував, що суд упереджено поставився до розгляду справи і не перевірив версію його непричетності до зазначених у вироку злочинів.

Потерпіла Г.Е. у касаційній скарзі просила вирок скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильністю застосування матеріального закону та м’якістю призначеного засудженому покарання, яке не відповідає тяжкості вчинених ним злочинів.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає, а касаційну скаргу потерпілої задовольнила з таких підстав.

Суд допустився суперечностей у правовій оцінці дій Ч. і неправильно застосував матеріальний закон.

Так, формулюючи обвинувачення Ч., яке є доведеним, суд зазначив, що засуджений вчинив убивство двох осіб — В.Н. і малолітнього В.В., а також замах на вбивство М. з метою приховати вбивство двох осіб та полегшити вбивство В.В.Г. Тобто суд визнав доведеним, що, готуючись до вбивства В.В.Г., засуджений учинив декілька особливо тяжких злочинів, а оскільки М. зміг втекти, Ч. з місця події зник, що суд розцінив як його добровільну відмову від вчинення вбивства В.В.Г. Такий висновок суду суперечить вимогам ст. 18 КК, за змістом якої відмова від доведення злочину до кінця є добровільною за умови усвідомлення наявної можливості його безперешкодного завершення.

Як визнав установленим суд, Ч., готуючись до вбивства В.В.Г., вчинив за обтяжуючих обставин убивство двох осіб та замах на вбивство і полишив свою злочинну діяльність під тиском обставин, які не залежали від нього, а саме: активного опору М., втечі його від Ч. та звернення за допомогою до інших громадян.

За таких обставин доводи скарги потерпілої про неправильне застосування матеріального закону — виправдання Ч. за ч. 1 ст. 17, п. «з» ст. 93 КК і невідповідність призначеного йому покарання тяжкості вчинених ним злочинів<\!s>— є обгрунтованими.

Дійшовши висновку про вчинення Ч. тяжких злочинів, суд послався на обставини, що пом’якшують відповідальність і є підставою для призначення засудженому покарання на певний строк, які не відповідають наявним у справі даним. Так, посилання у вироку на сприяння Ч. розкриттю злочинів та встановленню істини у справі суперечить матеріалам останньої і змісту мотивувальної частини вироку, де наведено докази, що спростовують версію Ч. про непричетність його до вбивства В.Н. і В.В. та про відсутність умислу на вбивство М.

Крім того, суд послався у вироку як на обставину, що знижує ступінь суспільної небезпечності винного і пом’якшує його відповідальність, на те, що Ч. раніше не був судимий. Проте, як вбачається з матеріалів справи, Ч. на момент вчинення злочинів, за які його засуджено, займався незаконним бізнесом<\!s>— поставляв з України у м. Москву дівчат для заняття проституцією. Це визнано постановою слідчих органів від 12 серпня 1999 р., а судом у вироку наведено як обставину, що характеризує підсудного.

Такі дані роблять сумнівним посилання суду на зазначені обставини як на пом’якшуючі відповідальність.

У зв’язку з наведеним судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вирок скасувала з мотивів неправильного застосування матеріального закону та за м’якістю призначеного покарання, а справу направила на новий судовий розгляд.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком