ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
У випадках, коли після незаконного звільнення працівника, але до постановлення судом рішення про оплату йому вимушеного прогулу на підприємстві, в установі, організації підвищувались, у тому числі неодноразово, тарифні ставки й посадові оклади відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), заробітна плата (включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати) коригується на загальний коефіцієнт їх підвищення за проміжок часу до вирішення справи
 
 
У липні 1996 р. прокурор м. Чернівців у інтересах інваліда I групи К. пред’явив позов до Чернівецького міського центру соціального медичного обслуговування пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян «Турбота» (далі — Центр) про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. У заяві прокурор зазначав, що К. із 1 квітня 1994 р. працював у відповідача на посаді головного спеціаліста по роботі з громадськими організаціями з питань гуманітарної допомоги. Наказом від 31 січня 1996 р. № 14 його було звільнено з роботи з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП. Вважаючи звільнення незаконним, прокурор просив поновити позивача на роботі та виплатити йому середній заробіток за час вимушеногоКпрогулу.

Рішенням Ленінського районного суду м. Чернівців від 17 грудня 1997 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Чернівецького обласного суду від 11 лютого 1998 р., позов було задоволено.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування зазначених судових рішень у частині стягнення заробітної плати. Президія Чернівецького обласного суду протест задовольнила з таких підстав.

Постановлюючи рішення про стягнення заробітної плати, суд керувався тим, що середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням визначається виходячи лише із заробітку за останні два календарні місяці роботи. Проте такий висновок суду є необгрунтованим.

Згідно зі ст. 27 Закону від 24 березня 1995 р. «Про оплату праці» та п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100) у тих випадках, коли після звільнення працівника, але до постановлення рішення про оплату йому вимушеного прогулу на підприємстві, в установі, організації неодноразово підвищувалися тарифні ставки й посадові оклади відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), заробітна плата (включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати) коригується на коефіцієнт їх підвищення за проміжок часу до вирішення справи.

У судовому засіданні позивач зазначав, що за період із дня звільнення, тобто з 1 квітня 1996 р., по день поновлення на роботі (17 грудня 1997 р.) у Центрі двічі підвищувалися посадові оклади працівників, у тому числі й головних спеціалістів.

Проте суд усупереч вимогам ст. 40 ЦПК цим поясненням позивача належної оцінки не дав і не з’ясував з урахуванням згаданого вище Порядку, чи підвищувалася в Центрі у період із 1 квітня 1996 р. по 17 грудня 1997 р. заробітна плата на посаді головного спеціаліста, на якій було поновлено К.

Оскільки рішення суду постановлено з порушенням вимог закону, а судоваКколегія обласного суду не звернула на це уваги, воно залишатися в силі не може.

Виходячи з наведеного і керуючись статтями 337, 338 ЦПК, президія Чернівецького обласного суду рішення Ленінського районного суду м. Чернівців та ухвалу судової колегії в цивільних справах Чернівецького обласного суду в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу скасувала і направила справу в цій частині на новий розгляд.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком