ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2-2001. Оскільки згідно з нормами ст. 32 ЦПК України факти, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили в одній цивільній справі, не доводяться заново при розгляді інших цивільних справ, у яких беруть участь ті самі особи, при вирішенні справи про спростування на підставі ст. 7 ЦК України відомостей, про наявність яких був висновок у рішенні спору між тими ж сторонами про поновлення на роботі, суд має виходити із зазначених норм
 
 
У листопаді 1998 р. П. звернувся в суд із позовом до Генеральної прокуратури України про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що наказом Генерального прокурора України від 27 березня 1998 р. № 229-к з метою створення підстав для звільнення його з посади Смілянського міжрайонного прокурора були поширені відомості, які не відповідають дійсності, порочать його честь, гідність і ділову репутацію. В зазначеному наказі і на засіданні колегії Генеральної прокуратури України відповідачем були поширені неправдиві відомості про те, що він, П., будучи довіреною особою кандидата на посаду Смілянського міського голови Б. і зловживаючи посадовим становищем, з метою агітації за останнього організував зустрічі з трудовими колективами, а для компрометації К. призначив ревізію використання бюджетних і позабюджетних коштів у Смілянській міській раді; виявив нещирість, непрофесіоналізм та низький рівень знань виборчого законодавства. Цей наказ був надісланий прокурорам усіх рівнів. Неправдива інформація щодо нього, П., поширена серед значного кола осіб і завдала йому моральної шкоди.
Посилаючись на наведене, позивач просив зобов’язати Генеральну прокуратуру України спростувати викладені в зазначеному наказі недостовірні відомості, які порочать його честь, гідність і ділову репутацію, у спосіб, яким ці відомості були поширені, а також стягнути з відповідача на його користь 1 млн. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ватутінського районного суду м. Києва від 18 лютого 2000 р. позови П. задоволено частково. Зобов’язано Генеральну прокуратуру України спростувати викладені в рішенні її колегії та в наказі від 27 березня 1998 р. № 229-к відомості про те, що П., будучи довіреною особою кандидата на посаду Смілянського голови Б. та зловживаючи посадовим становищем, з метою агітації за останнього організував у період з 14 по 25 березня 1998 р. зустрічі з трудовими колективами; маючи на меті компрометацію голови міського виконавчого комітету К., призначив ревізію використання бюджетних та позабюджетних коштів у Смілянській міській раді; є нещирим, непрофесіональним, має низький рівень знань виборчого законодавства — шляхом оголошення на колегії Генеральної прокуратури України, видачі наказу Генерального прокурора України та в засобах масової інформації.

Постановлено стягнути з Генеральної прокуратури України на користь П. 50 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та 17 грн. державного мита.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Київського міського суду від 5 квітня 2000 р. рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, який зменшено до 1 тис. грн.

У решті рішення суду залишено без зміни.

Голова Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі рішень, оскільки суд недодержав вимог процесуального закону. Президія Київського міського суду визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Зі змісту позовної заяви П. та матеріалів даної справи видно, що ним оспорюється зміст наказу Генерального прокурора України від 27 березня 1998 р. № 229-к, а також рішення колегії Генеральної прокуратури, в яких викладено характер дисциплінарного проступку, вчиненого позивачем, як підставу для його звільнення із займаної посади.

розкраданні державних коштів, корупції, антидержавній діяльності, зловживанні посадовим становищем.

Зазначеним рішенням наказ Генерального прокурора України про звільнення позивача з посади Смілянського міжрайонного прокурора визнаний законним і обгрунтованим, у задоволенні позову П. до Генеральної прокуратури України про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 ЦПК факти, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили в одній цивільній справі, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, у яких беруть участь ті самі особи. </p> <p>Згідно зі ст. 16 Дисциплінарного статуту прокуратури України (затверджений Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. №1796-ХII; далі — Статут) наказ Генерального прокурора України про застосування одного з дисциплінарних стягнень, передбачених пунктами 5 і 6 ст. 9 Статуту, може бути оскаржений до Верховного Суду України. </p> <p>Розглядаючи позов П., суд зазначених положень чинного законодавства не врахував і не звернув уваги на те, що позивач оспорює відомості, викладені в наказі Генерального прокурора України про застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого п. 5 ст. 9 Статуту, і що зазначені відомості становлять склад дисциплінарного проступку, за вчинення якого позивач був звільнений із займаної посади.

Законність та обгрунтованість цього наказу були перевірені Верховним Судом України і підтверджені його рішенням, яке набрало законної сили 18 червня 1998 р.

На порушення вимог ч. 2 ст. 32 ЦПК районний суд визнав доведеними факти, протилежні тим, що були викладені в зазначеному рішенні Верховного Суду України у справі між тими самими особами. На це не звернув уваги суд касаційної інстанції, який визнав правильними такі дії районного суду і зазначив в ухвалі, що при вирішенні трудового спору в рішенні не давалась оцінка викладеним у наказі відомостям, які в даному випадку суд визнав такими, що не відповідають дійсності.

Такі висновки суду першої і касаційної інстанцій не узгоджуються зі змістом рішення Верховного Суду України від 18 червня 1998 р. і фактичними обставинами справи.

Оскільки судові рішення у справі постановлено з порушенням вимог ч. 2 ст. 32, статей 123, 132, 203 ЦПК, вони підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного президія Київського міського суду протест Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Ватутінського районного суду та ухвалу судової колегії в цивільних справах Київського міського суду скасувала і направила справу на новий розгляд.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком