ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
71. Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб і один із них позбавив життя чи вчинив замах на умисне вбивство одного потерпілого, дії кожного зі співучасників мають розглядатись як умисне вбивство двох або більше осіб, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Кваліфікація дій винуватої особи за п. «в» ст. 93 КК України 1960 р. як умисного вбивства, вчиненого у зв’язку з виконанням потерпілим свого громадського обов’язку, у поєднанні з п. «а» цієї статті є неможливою
 
 

Вироком судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Одеської області від 7 грудня 2001 р. К.В. засуджено за пунктами «а», «в», «і» ст. 93 КК 1960 р. до позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією всього майна, за ч. 3 ст. 142 цього Кодексу — до позбавлення волі строком на вісім років з конфіскацією всього майна, за ч. 3 ст. 140 зазначеного Кодексу — до позбавлення волі строком на три роки, за ч. 2 ст. 2296 того ж Кодексу — до позбавлення волі строком на два роки, за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК — до позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією всього майна, а за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК — до позбавлення волі строком на 13 років з конфіскацією всього майна; К.Р. засуджено за пунктами «а», «в», «і» ст. 93 КК 1960 р. до позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією всього майна, за ч. 3 ст. 142 цього Кодексу — до позбавлення волі строком на вісім років з конфіскацією всього майна, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 того ж Кодексу — до позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією всього майна.

К.В. і К.Р. засуджено за умисне вбивство, вчинене за обтяжуючих обставин під час розбійного нападу, а К.В., крім того, — за викрадення чужого майна та незаконне придбання і зберігання наркотичного засобу без мети збуту. Як визнав суд, 7 березня 2000 р. К.В. і К.Р., попередньо домовившись між собою та озброївшись кухонним ножем і газовим пістолетом, у вечірній час прийшли до магазину «24 години», одягли маски й рукавички та увірвались у приміщення магазину, де вчинили розбійний напад. К.В., погрожуючи пістолетом, зажадав від продавців, подружжя Д-них, віддати всю виручку.

У відповідь на ці дії Д.В., виконуючи свій громадський обов’язок та намагаючись затримати нападників, схопив пляшку горілки і спробував вдарити нею К.Р., але той ухилився від удару. У зв’язку з такою протидією та виконанням потерпілим свого громадського обов’язку, К.В., діючи узгоджено з К.Р., накинувся на Д.В. з ножем і, завдаючи удари в життєво важливі органи, умисно вбив його. Водночас К.Р., діючи узгоджено з К.В., напав на потерпілу Д.Д. і завдав їй декілька ударів пістолетом по голові, заподіявши легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я (струс головного мозку та закриту черепно-мозкову травму).

Після розбійного нападу К.В. і К.Р. забрали з каси магазину 1 тис. 200 грн. На вирок подано касаційну скаргу, в якій К.Р., не оспорюючи факту розбійного нападу, зазначав, що суд безпідставно визнав цей злочин вчиненим із проникненням у приміщення, оскільки магазин працював цілодобово і до його приміщення можна було вільно зайти. Тому засуджений просив вирок у цій частині змінити і перекваліфікувати його дії з ч. 3 на ч. 2 ст. 142 КК. К.Р. також твердив, що його засуджено за пунктами «а», «в», «і» ст. 93 КК без достатніх підстав, оскільки він ніякої участі в умисному вбивстві потерпілого Д.В. не брав, у змові з К.В. на вчинення цього злочину не був і що той вчинив його один. Засуджений просив вирок у цій частині скасувати і справу закрити.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Висновок апеляційного суду про доведеність вини К.Р. у розбійному нападі, вчиненому за попереднім зговором групою осіб, у процесі якого було вбито потерпілого Д.В., а потерпілій Д.Д. заподіяні легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я, відповідає зібраним у справі доказам, а саме: показанням К.Р. і К.В. про обставини розбійного нападу на потерпілих Д-них, показанням потерпілої Д.Д., висновку судово-медичної експертизи про причину смерті потерпілого Д.В. та наявність у потерпілої Д.Д. легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я, протоколу огляду місця події.

Обставини, за яких було вчинено розбійний напад, у касаційній скарзі засудженого К.Р. не оспорювалися, проте в ній зазначалося, що протиправного проникнення у приміщення магазину не було, а суд безпідставно кваліфікував такі дії за ч. 3 ст. 142 КК і визнав К.Р. винуватим у вчиненні умисного вбивства. З такими доводами погодитися не можна, оскільки суд виходячи з наявних у справі доказів правильно визнав, що розбій було вчинено за попереднім зговором групою осіб і що в процесі розбійного нападу й застосування до потерпілих насильства, небезпечного для їх життя і здоров’я, сталася смерть Д.В. Вчинення розбою, поєднаного з умисним вбивством потерпілого, є підставою для кваліфікації дій засудженого за ч. 3 ст. 142 КК, і К.Р. за цей злочин засуджений обгрунтовано.

Обвинувачення у протиправному проникненні в житло чи інше приміщення під час розбійного нападу ні К.Р., ні К.В. не пред’являлось і у вироку немає посилання на цю кваліфікуючу ознаку. Із матеріалів справи видно, що К.Р. не брав безпосередньої участі у позбавленні життя потерпілого Д.В. під час розбійного нападу, але ця обставина не є підставою для звільнення його від відповідальності за умисне вбивство. Як правильно визнав суд, К.Р. і К.В., готуючись до розбійного нападу на магазин, озброїлися ножем і газовим пістолетом, які використали під час учинення злочину, завдаючи потерпілим удари цими предметами у життєво важливі органи. Розповідаючи про поведінку К.Р. і К.В., потерпіла Д.Д.

пояснила, що в процесі нападу, коли її чоловік Д.В. вчинив нападникам опір, саме К.Р. дав команду К.В. вбити його, а сам завдав їй удари пістолетом по голові. Виходячи з конкретних обставин злочину суд обгрунтовано визнав, що в даному випадку К.Р. і К.В. з метою заволодіння виручкою діяли щодо потерпілих узгоджено і цілеспрямовано, завдаючи кожному з них удари заздалегідь приготовленими предметами у життєво важливі органи. Тільки завдяки щасливому випадку для потерпілої Д.Д. не настали такі наслідки, як для її чоловіка. Таким чином, у даному випадку К.Р. безпосередньо не завдавав ударів потерпілому Д.В. з метою позбавити його життя з корисливих мотивів, оскільки тримав потерпілу Д.Д. і завдавав їй удари пістолетом по голові, але, маючи єдиний умисел з К.В. і давши йому команду вбити Д.В., діяв щодо останнього з умислом на позбавлення його життя. За таких обставин не можна дії К.В., який виконав наказ К.Р. у процесі розбійного нападу і вбив потерпілого, визнати ексцесом виконавця злочину і звільнити К.Р. від кримінальної відповідальності за вбивство.

Суд першої інстанції, глибоко проаналізувавши всі докази, дійшов обгрунтованого висновку про те, що К.Р. вчинив умисне вбивство за попереднім зговором у групі з К.В. і діяв як співвиконавець злочину. Отже, його дії правильно кваліфіковано за пунктами «а», «і» ст. 93 КК. Підстав для скасування вироку в цій частині немає. Разом з тим колегія суддів судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України визнала, що суд без достатніх підстав кваліфікував дії К.Р. і К.В. за п. «в» ст. 93 КК як умисне вбивство, вчинене у зв’язку з виконанням потерпілим свого громадського обов’язку, оскільки не можна кваліфікувати вбивство однієї особи за сукупністю пунктів «а», «в» ст. 93 КК, тому що неможливо вчинити вбивство одночасно з корисливих мотивів і у зв’язку з виконанням потерпілим свого громадського обов’язку.

У даному випадку, як правильно визнав суд, засуджені мали корисливі мотиви і в процесі розбійного нападу за попереднім зговором між собою умисно вбили потерпілого, який вчинив їм опір. Iз цього випливає, що умисне вбивство Д.В. було вчинено не у зв’язку з виконанням ним свого громадського обов’язку, а з корисливих мотивів. У зв’язку з викладеним кваліфікація дій засудженого К.Р. і в порядку ст. 395 КПК засудженого К.В. за п. «в» ст. 93 КК з вироку виключена.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком