ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
3. Договір про сумісну діяльність укладається в письмовій формі. Недодержання вимог щодо форми договору позбавляє сторони права у разі виникнення спору посилатися для підтвердження укладення цього договору на показання свідків
 
 

У березні 2000 р. Л. звернувся в суд із позовом до К. та виробничо-торговельної фірми «Діана-Інвест», третя особа: Яготинська міська рада — про визнання права власності на частину будівель та виділення їх у натурі і визнання договору купівлі-продажу торговельного комплексу «Пакрі» недійсним, посилаючись на те, що в м. Яготині протягом 1997—1999 рр. за його, Л., кошти були зведені магазин «Пакрі», кафе, літній майданчик та кухня при кафе. Відповідачка К. мала можливість швидко отримати документи, пов’язані з виділенням земельної ділянки під торговельний комплекс, і була підприємцем, тому в основному з його матеріалів та за його кошти і значно меншою частиною власних будівельних матеріалів відповідачки були зведені спірні будівлі та зареєстровані на її ім’я. Згодом, у процесі користування комплексом, відповідачка перестала визнавати його власником майна і 28 лютого 2000 р. продала це майно виробничо-торговельній фірмі «Діана-Інвест». Зважаючи на ступінь участі кожного з них, Л. просив визнати за ним право власності на 9/10 частин майна, а також визнати недійсним договір купівлі-продажу торговельного комплексу.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 26 грудня

2000 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Київського обласного суду від 17 липня 2001 р., позов Л. задоволено частково. Визнано за ним право власності на тимчасові споруди і виділено в натурі: кафе (приміщення кафе вартістю 114 тис. 378 грн. та прилеглі до нього кухня і погріб вартістю 16 тис. 63 грн.), навіс вартістю 8 тис. 50 грн., кіоск вартістю 4 тис. 437 грн., стічну яму вартістю 1 тис. 429 грн., а також паркан вартістю 2 тис. 362 грн., плоский шифер вартістю 1 тис. 594 грн., тобто всього майна на загальну суму 148 тис. 313 грн. К. виділено і визнано за нею право власності на тимчасову споруду — магазин вартістю 34 тис. 156 грн., місток вартістю 169 грн., тобто всього майна на суму 34 тис. 425 грн. Визнано недійсним договір купівлі-продажу комплексу та стягнуто грошову компенсацію за різницю у виділених частках.

У касаційній скарзі К. просить скасувати ухвалені у справі рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги Л., суд виходив з того, що між сторонами як суб’єктами підприємницької діяльності було укладено угоду про створення спільної власності — торгового комплексу «Пакрі», і з цією метою позивач вкладав свої кошти у зведення зазначених будівель. Свої висновки суд обгрунтував показаннями свідків про наявність зазначеної домовленості між сторонами.

Проте відповідно до статей 44, 430 ЦК договори про сумісну діяльність мають бути укладені у письмовій формі. Недодержання простої письмової форми відповідно до ст. 46 ЦК позбавляє сторони права в разі виникнення спору посилатися для підтвердження укладення договору на показання свідків.

За таких обставин, керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України рішення Яготинського районного суду Київської області від 26 грудня 2000 р. та ухвалу судової колегії в цивільних справах Київського обласного суду від 17 липня 2001 р. скасувала і направила справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком