ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
20. У справі про поновлення на роботі працівника, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суд повинен перевірити його доводи про поважність причин відсутності на роботі. При цьому на підтвердження доказів про відсутність на роботі за станом здоров’я суд може взяти до уваги як медичні документи, так і інші докази, в тому числі показання свідків
 
 

У лютому 2001 р. Є. звернувся в суд із позовом до ДП комунального теплопостачального підприємства «Комуненергія» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В заяві позивач зазначав, що наказом від 9 січня 2001 р. № 4 його незаконно звільнили з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП за нібито допущені ним прогули 29 грудня 2000 р. та з 2 по 5 січня 2001 р. Посилаючись на те, що з 29 грудня 2000 р. по 4 січня 2001р. він за вказівкою керівництва проходив медичне обстеження в поліклініці, а 5 січня 2001 р. захворів і відвідував лікаря, позивач просив поновити його на роботі.

Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 13 лютого 2002 р., залишеним без зміни ухвалою судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області від 25 квітня 2002 р., у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Є. просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення терміну його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з’ясування поважності причини його відсутності.

Суд встановив, що позивач з 29 грудня 2000 р. по 4 січня 2001 р. був відсутнім на роботі у зв’язку з проходженням медичного огляду за вказівкою керівництва підприємства.

Відмовляючи Є. в задоволенні позову, суд виходив з того, що 5 січня 2001 р. позивач допустив прогул без поважних причин, оскільки після відвідування лікаря не був звільнений ним від виконання роботи.

Перевіривши за матеріалами справи доводи, наведені у скарзі, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України з висновком суду першої інстанції не погодилася з таких підстав.

Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин. Тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із передбачених ст. 27 ЦПК. При цьому відсутність працівника за станом здоров’я може підтверджуватися не тільки лікарняним листком чи довідкою медичної установи, а й показаннями свідків та іншими доказами.

У наведеному випадку суд з’ясовував не стан здоров’я позивача як підставу для визначення поважності причин відсутності на роботі, а наявність медичного висновку про звільнення його в цей день від виконання роботи.

За цих обставин, керуючись ст. 342 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 13 лютого 2002 р. та ухвалу судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області від 25 квітня 2002 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком