ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Поряд із принципами незалежності й недоторканності судді Конституція України з метою забезпечення правового характеру взаємовідносин особи з державою та осіб між собою одночасно закріпила принцип рівності всіх громадян перед законом і обов’язок кожного неухильно додержувати конституційних та законодавчих вимог
 
 
У грудні 1998 р. А. звернувся в суд із позовом до управління ДАІ УМВС України в Івано-Франківській області (далі — ДАІ) про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями його працівників. Позивач зазначав, що він є суддею Тисменицького районного суду Івано-Франківської області й відповідно до ст. 13 Закону від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів» йому гарантується недоторканність, яка поширюється і на його транспорт. Проте на порушення цих вимог Закону працівники ДАІ 30 листопада 1998 р. затримали його під час керування особистим автомобілем і 1 грудня того ж року оглянули останній за участю понятих, підозрюючи, що він викрадений. Посилаючись на наведені обставини, позивач просив на підставі статей 4401, 441 ЦК стягнути з відповідача 30 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 січня 1999 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Івано-Франківського обласного суду від 23 лютого того ж року, позов було задоволено частково, із ДАІ стягнуто на користь А. 6 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі рішень і направлення її на новий розгляд. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.

Задовольняючи позов А., суд виходив із того, що працівники ДАІ при затриманні й огляді автомобіля, яким він керував, порушили вимоги ст.13 Закону «Про статус суддів» щодо недоторканності судді, чим заподіяли позивачеві моральну шкоду в розмірі 6 тис. грн. Із такими висновками погодилася судова колегія обласного суду, розглядаючи справу в касаційному порядку.

Проте ці рішення не є обгрунтованими, оскільки згаданим вище Законом, на який послався суд як на підставу задоволення позовних вимог, не передбачено відшкодування моральної шкоди в зазначеному випадку, а висновку про неправомірні дії працівників ДАІ та заподіяння ними моральної шкоди позивачеві суд дійшов без повного з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін та без належної оцінки зібраних доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, позивач послався на те, що останню заподіяно неправомірними діями працівників ДАІ при виконанні ними службових обов’язків. Однак суд залишив поза увагою ту обставину, що правовідносини сторін виникли у сфері безпеки дорожнього руху, учасником якого був як водій позивач, і тому вони регулюються Законом від 30 червня 1993 р. «Про дорожній рух» та іншими виданими відповідно до нього нормативними актами. Згідно ж із цим Законом позивач при керуванні транспортним засобом як учасник дорожнього руху мав певні права й обов’язки, а його транспортний засіб повинен був відповідати визначеним Законом вимогам (статті 14—16, 29, 33—35, 37, 53). Цим Законом передбачені також повноваження органів ДАІ щодо здійснення контролю у сфері дорожнього руху (ст. 52).

Аналогічні положення щодо прав та обов’язків учасників дорожнього руху містяться й у Правилах дорожнього руху (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. № 1094) і в Положенні про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 341).

Не застосувавши зазначених правових норм, суд не мав можливості належно перевірити дійсні обставини справи та дійти правильного юридичного висновку щодо прав і обов’язків сторін, правомірності їхніх дій у спірних правовідносинах та наявності підстав для стягнення моральної шкоди.

Згідно з пунктами 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються у випадках, коли право на її відшкодування передбачено спеціальним законодавством, тому суд у кожній справі повинен з’ясовувати характер взаємовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте суд наведених вимог не виконав і обставини справи належним чином не перевірив.

Зокрема, відповідач посилався на те, що працівники ДАІ мали законні підстави для зупинення й огляду автомобіля, яким керував позивач, оскільки у цього автомобіля не було заднього номерного знака, а у водія — посвідчення водія і документів на автомобіль, що дають право ним керувати. Зазначені обставини підтвердили в суді свідки О. та Ф., показання яких іншими доказами спростовані не були.

Крім того, з їхніх показань та інших матеріалів справи вбачається, що після зупинки автомобіля, яким керував А., незважаючи на відсутність документів, що підтверджували б його право на керування цим транспортним засобом, автомобіль не затримувався, з користування позивача не вилучався, а був оглянутий наступного дня у присутності А. поблизу місця його роботи, при цьому останній підписав протокол огляду без будь-яких зауважень. Показання свідка К., на які послався суд у рішенні на обгрунтування свого висновку про зухвале поводження працівників ДАІ при огляді автомобіля, підстав для такого твердження не дають.

Висновок суду про те, що пред’явлення позивачем працівникам ДАІ посвідчення судді (яке не є документом, що дає право на керування автомобілем) за відсутності в нього посвідчення водія та документів на автомобіль не давало їм права зупинити й оглянути останній, також не є обгрунтованим, оскільки суперечить нормам Закону «Про дорожній рух» і Правилам дорожнього руху.

Відповідно до статей 55, 56 Конституції та гл. 31-А ЦПК моральна шкода, заподіяна громадянам незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню за умови доведеності факту її заподіяння та вини зазначених органів чи осіб.

Застосовуючи при вирішенні спору статті 11, 13 Закону «Про статус суддів», суд разом з тим не врахував положень статей 55, 56 Конституції та Закону «Про дорожній рух».

Судом також не дано оцінки тій обставині, що поряд із принципами незалежності й недоторканності судді Конституція України з метою забезпечення правового характеру взаємовідносин особи з державою і осіб між собою закріпила і принцип рівності всіх громадян перед законом та обов’язок кожного неухильно додержувати конституційних і законодавчих вимог (статті 24, 68). Аналогічні положення закріплено й у ст. 6 Закону «Про статус суддів».

За таких обставин, вирішуючи питання про обгрунтованість заявлених вимог, суду слід було належним чином перевірити доводи позивача і заперечення відповідача щодо прав та обов’язків сторін у даних правовідносинах, з’ясувати правомірність дій як працівників ДАІ, так і позивача, встановити наявність або відсутність факту порушення прав і свобод останнього й додержання чи недодержання ним вимог закону, зазначити, в чому саме полягали винні дії працівників ДАІ та які саме права і свободи позивача, передбачені законом або іншими нормативними актами, ними порушено.

Допущені судом порушення вимог закону відповідно до ст. 312 ЦПК є підставою для скасування судових рішень.

Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, постановлені у справі рішення скасувала і направила останню на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком