ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-50. Одне й те саме умисне вбивство не може бути вчинене і з корисливих мотивів, і у зв’язку з виконанням потерпілим свого службового обов’язку. Розбій, вчинений у складі банди, повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 69 КК України, і додаткової кваліфікації за ст. 142 чи 86 цього Кодексу не потребує
 
 

Вироком Вінницького обласного суду від 2 жовтня 2000 р. Д. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ст. 69; ст. 17, пунктами «а», «в» ст. 93; ст. 17, ст. 861; ч. 2 ст. 142; ч. 1 ст. 222 КК, на 11 років позбавлення волі. За ст.70, ч. 1 ст. 89 і ст. 1901 КК його виправдано за недоведеністю участі у вчиненні цих злочинів. Згідно з вироком суду Д. визнано винним у бандитизмі та інших пов’язаних із останнім злочинах. Як визнав суд, у жовтні 1998 р. Д. після звільнення з місць позбавлення волі, де він відбував покарання разом із Б., для вчинення збройних нападів на працівників АЗС з метою заволодіння державним, колективним та індивідуальним майном громадян став членом банди, яку організував Б. і до якої також входив Л. (обох засуджено вироком судової колегії в кримінальних справах Вінницького обласного суду від 30 грудня 1999 р., що набрав законної сили).

У період із жовтня по листопад 1998 р. Д. брав активну участь у діяльності банди та у вчинюваних нею нападах на працівників АЗС на території Черкаської, Вінницької, Хмельницької і Тернопільської областей, використовуючи належний Б. легковий автомобіль.

З метою озброєння злочинного угруповання Б. у невстановлений час, у невстановленому місці та у не встановленої слідством особи придбав три гладкоствольні мисливські рушниці, які шляхом відпилювання стволів та прикладів переробив на обрізи, а також патрони для цієї зброї. Д., Б. та Л. незаконно носили, зберігали й використовували останню.

Під час бандитських нападів на АЗС Д., Б. і Л. заволоділи колективним майном на загальну суму 7 тис. 459 грн. 60 коп. та індивідуальним майном громадян на суму 513 грн. 50 коп.

Бандитські напади за участю Д., як зазначено у вироку, було вчинено за таких обставин. 20 жовтня 1998 р. Б., Л. і Д., озброївшись обрізами одно- і двоствольної мисливських рушниць відповідно 16-го та 20-го калібрів, а також патронами до них, вирушили автомобілем під керуванням Б. у напрямку до м. Умані Черкаської області. Побачивши на 2-му кілометрі автошляху Умань—Краківець АЗС, Б. запропонував здійснити на неї напад. Узгодивши план і розподіливши між собою ролі, Б., Л. і Д. 21 жовтня 1998 р. приблизно о 2-й годині 30 хвилин у масках на обличчях і з обрізами в руках підійшли до АЗС. Д. залишився на вулиці, а Б. і Л. увірвалися в приміщення, де знаходилися працівники АЗС П. та І. Погрожуючи їм зброєю, нападники заволоділи грошима в сумі 2 тис. 727 грн., чим заподіяли матеріальну шкоду ТОВ «Авангард». Після вчинення злочину банда за ініціативою Б. поїхала до м. Могилева-Подільського з метою нападу на розташовану там АЗС.

22 жовтня 1998 р., приблизно в 0 годин 25 хвилин Б., Л. і Д., одягнувши на обличчя маски, з обрізами в руках підійшли до АЗС-1 у м. Могилеві-Подільському. Л. став напроти вікна приміщення і, навівши обріз на оператора І.П., заборонив йому користуватися телефоном. У цей час Б. і Д., зламавши ломиком замки на вхідних дверях, увірвались у приміщення. Погрожуючи зброєю, вони наказали І.П. видати гроші. В операторській цієї АЗС нападники заволоділи грошима в сумі 671 грн., завдавши матеріальної шкоди Могилів-Подільській нафтобазі. Залишаючи АЗС, Л. умисно розбив телефонний апарат вартістю 45 грн.

Продовжуючи свою злочинну діяльність у складі банди, Б., Л. і Д. увечері 22 жовтня 1998 р. прибули до с. Війтівці Волочиського району Хмельницької області і підійшли до розташованої там АЗС. Приблизно о 21-й годині, коли оператори О. і С. вийшли з приміщення АЗС, Б. та Л. з обрізами в руках та в масках на обличчях підбігли до них і, погрожуючи зброєю, наказали повернутися в приміщення. Д. в цей час стояв насторожі, забезпечуючи тим самим вчинення злочину іншими співучасниками. Під час цього збройного нападу зазначені особи заволоділи грошима в сумі 1 тис. 617 грн. 90 коп., чим завдали матеріальної шкоди війтівецькому підприємству по забезпеченню нафтопродуктами.

23 жовтня 1998 р. приблизно о 19-й годині 30 хвилин Б. за попереднім зговором з Л. та Д., маючи умисел на здійснення бандитського нападу з метою заволодіння колективним майном в особливо великих розмірах, прибули автомобілем під керуванням Б. до с. Плебанівки Теребовлянського району Тернопільської області. Дочекавшись, коли з приміщення АЗС вийде оператор Л.М., нападники з обрізами в руках та в масках на обличчях підбігли до нього і почали вимагати, щоб він зайшов у приміщення. Коли Л.М. почав тікати, Д. наздогнав його і завдав декілька ударів кулаком в обличчя, заподіявши легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я. Під час цього бандитського нападу Б., Л. і Д. заволоділи грошима в сумі 581 грн. 50 коп. та електроліхтариком вартістю 3 грн. (чим завдали матеріальної шкоди ТОВ «МАКС» на суму 584 грн. 50 коп.), а також штанами Л.М. вартістю 5 грн.

Того ж дня приблизно о 22-й годині 45 хвилин Б., Л. і Д. прибули до с. Товсте Заліщицького району Тернопільської області. Одягнувши на обличчя маски, з обрізами в руках вони втрьох підійшли до приміщення АЗС. Побачивши сторожа, Б., Л. і Д. підбігли до нього і повалили на підлогу. Д. забіг до кімнати, де знаходився оператор М., і, маючи умисел на вбивство останнього, прицільно вистрелив йому в обличчя. Згідно з висновком судово-медичної експертизи, цими діями потерпілому було завдано тілесні ушкодження у вигляді широкого поранення верхньої частини обличчя з руйнуванням і дефектом (відсутністю) м’яких тканин перенісся, прилеглих ділянок бічних поверхонь носа та очних впадин, лівого надбрів’я, верхньої повіки лівого ока, а також кісткових структур носа, що потягли непоправне знівечення обличчя. Під час цього збройного нападу на АЗС нападники заволоділи грошима в сумі 1 тис. 859 грн. 20 коп., чим завдали матеріальної шкоди малому виробничо-торговельному підприємству «Беркут».

23 жовтня 1998 р. Д. за попереднім зговором з Л. і Б. на пропозицію останнього вчинити бандитський напад на АЗС, що знаходиться в с. Угрині Чортківського району Тернопільської області, з метою заволодіння грошима прибули до названого села. Приблизно о 20-й годині 30 хвилин, одягнувши маски на обличчя, з обрізами в руках вони підійшли до АЗС. Д. залишився на вулиці спостерігати за обстановкою, а Б. з Л. наказали операторові Д.В. відчинити двері, що той і зробив. Погрожуючи зброєю, Б. і Л. запропонували Д.В. видати гроші. З цієї АЗС вони відкрито викрали 261 грн. 50 коп., що належали її власникові І., та 240 грн. — Д.В., чим завдали зазначеним особам значної матеріальної шкоди.

У касаційній скарзі засуджений Д. зазначав, що суд без достатніх підстав визнав його винним у бандитизмі, в замаху на вбивство, а також у замаху на заволодіння колективним майном в особливо великому розмірі, оскільки він не знав про існування банди, а тілесні ушкодження потерпілому М. заподіяв із необережності, не маючи умислу на його вбивство. Посилаючись на те, що під час розслідування та судового розгляду справи обставин того, що сталося, з достатньою повнотою встановлено не було, Д. вважає, що висновки суду грунтуються на сумнівних доказах, припущеннях і на показаннях засуджених Б. та Л., які обмовили його. Він просить вирок щодо нього в частині засудження за ст. 69 та ст. 17, ст. 861 КК скасувати, а справу провадженням закрити за недоведеністю його винності, в частині засудження за ст. 17, пунктами «а», «в» ст. 93 КК — перекваліфікувати його дії на ст. 105 КК і, застосувавши ст. 44 КК, пом’якшити призначене йому покарання.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винності Д. у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій є обгрунтованими. Доводи засудженого про те, що попереднє слідство й судовий розгляд проведені необ’єктивно, неповно та упереджено, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і грунтуються на припущеннях, є безпідставними.

При перевірці матеріалів справи встановлено, що органами попереднього слідства у справі додержано вимог ст. 22 КПК, спрямованих на встановлення у справі об’єктивної істини. Сформульовані у вироку висновки про винність Д. у бандитизмі та вчиненні інших пов’язаних із цим злочинів відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені дослідженими в судовому засіданні та детально викладеними у вироку доказами, яким суд дав всебічну й об’єктивну оцінку в їх сукупності та взаємозв’язку.

Суд ретельно перевірив доводи Д., аналогічні викладеним у касаційній скарзі, про те, що він не знав про створену Б. та Л. банду і не вступав до неї. Наведені у вироку мотиви визнання цих доводів безпідставними, спрямованими на ухилення від відповідальності за вчинені злочини, судова колегія визнала обгрунтованими, такими, що відповідають матеріалам справи.

Так, мотивуючи висновки про винність Д. у вчиненні у складі банди ряду зазначених злочинів, у тому числі замаху на вбивство, суд обгрунтовано послався на показання на стадії попереднього слідства засуджених вироком Вінницького обласного суду від 30 грудня 1999 р. Б. та Л., котрі, визнаючи свою винність у створенні банди і вчинюваних у її складі нападів та в інших пов’язаних із цим злочинах, дали детальні пояснення за всіма епізодами пред’явленого їм обвинувачення, зокрема щодо тих бандитських нападів, у яких брав участь Д.

Зізнаючись у вчиненому і викриваючи один одного, вони також розповіли слідчим органам про раніше невідомі обставини створення та озброєння злочинної групи, у складі якої вони, в тому числі за участю Д. (за інкримінованими йому епізодами), вчиняли збройні напади на АЗС, а також про обставини їх готування до злочинів та розподілу ролей між ними. При цьому вони вказували на деталі, які могли бути відомі лише особам, причетним до злочину, що підтвердилося в ході попереднього і судового слідства.

Таким чином, цими показаннями Б. і Л. викривали Д. у входженні до організованої ними банди та його участі у вчинюваних нею нападах.

Сам засуджений Д. у стадії попереднього слідства також визнав свою участь у банді і неодноразово давав детальні показання про збройні напади за його участю на АЗС і про те, яку роль він при цьому виконував, у тому числі про застосування ним вогнепальної зброї щодо потерпілого М.

Як видно з матеріалів справи, у засуджених не було підстав обмовляти один одного, так само як і самих себе. Вони неодноразово давали такі показання на попередньому слідстві, в тому числі й на очних ставках. У справі не встановлено також даних, які б свідчили про одержання органами попереднього слідства показань від засуджених протиправним способом.

Зазначені показання Б., Л. і Д. щодо обставин вчинення останнім злочинів в основному узгоджуються між собою та підтверджуються іншими доказами, дослідженими судом повно й усебічно і наведеними у вироку за кожним інкримінованим Д. епізодом обвинувачення, а також відповідають фактичним обставинам справи. Тому суд обгрунтовано поклав їх в основу вироку.

Зокрема, показання засуджених щодо часу, місця, способів збройних нападів на АЗС за участю Д., застосування вогнепальної зброї, характеру застосування насильства стосовно потерпілих підтверджуються таким: показаннями потерпілих П., І., О., С., Л.М., М., Д.В. про те, що нападники були озброєні обрізами, якими погрожували, і на їх обличчях були маски; даними висновку судово-медичної експертизи про локалізацію і характер заподіяних потерпілому М. тілесних ушкоджень; матеріалами огляду місця події та виявлення нестачі грошових сум в операторських АЗС після збройних нападів за участю Д.

У судовому засіданні засуджений Д. дещо змінив показання, заперечуючи свою участь у бандитських нападах. Суд з’ясував причини цієї зміни і розцінив її як намагання Д. уникнути в такий спосіб відповідальності за вчинені злочини. Суд також дав відповідну оцінку частковій зміні показань у судовому засіданні Б. та Л., і їхні показання на стадії попереднього слідства обгрунтовано покладено в основу вироку.

Таким чином, наведеними доказами в їх сукупності спростовуються доводи, викладені Д. у касаційній скарзі, про недоведеність його винності у бандитизмі і, відповідно, про його безпідставне засудження за ст. 69 КК. Висновок суду про визнання його винним у бандитизмі та співвиконавцем вчинених бандою злочинів є обгрунтованим. Давши належну оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам в їх сукупності і взаємозв’язку, суд правильно кваліфікував злочинні дії Д. за ст. 69 КК.

Вирішуючи питання про зміст і спрямованість умислу Д. під час його дій щодо потерпілого М., суд виходив з усіх конкретних обставин справи. Увірвавшись з іншими особами в операторську і стріляючи з близької відстані (що підтверджується висновком судово-медичної експертизи) з обрізу потерпілому в обличчя, Д., безперечно, усвідомлював, що може позбавити його життя, і бажав цього. Однак злочинний намір позбавити М. життя не було здійснено з причин, що не залежали від волі Д., оскільки, зробивши постріл, він разом з іншими нападниками заволодів в операторській АЗС грошима і з місця злочину втік, а потерпілому було своєчасно надано кваліфіковану медичну допомогу, тому суд обгрунтовано визнав такі дії Д. замахом на вбивство з корисливих мотивів. Дії Д. правильно кваліфіковано за ст. 17 і п. «а» ст. 93 КК, отже, його доводи про необхідність перекваліфікації цих дій на ст. 95 КК є безпідставними.

Разом з тим суд неправильно кваліфікував дії Д. ще й за п. «в» ст. 93 КК, оскільки, як роз’яснено в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 1 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоровя людини», одне й те саме умисне вбивство не може бути вчинено і з корисливих мотивів, і у зв’язку з виконанням потерпілим свого службового обов’язку. За таких обставин кваліфікація дій засудженого Д. за п. «в» ст. 93 КК є зайвою та підлягає виключенню з вироку.

Крім того, кваліфікуючи дії Д. за статтями 17, 861 КК як замах на заволодіння колективним майном в особливо великому розмірі під час бандитського нападу на АЗС у с. Плебанівці Теребовлянського району Тернопільської області, органи попереднього слідства, а в подальшому й суд, не зазначили, на яку саме суму (в особливо великому розмірі) засуджений мав намір заволодіти колективним майном і чому він не довів свого умислу до кінця, та не навели доказів на підтвердження цього. Із матеріалів кримінальної справи також не вбачається, що Д. мав намір заволодіти грошима в особливо великому розмірі і не довів свого злочинного умислу до кінця з причин, що не залежали від його волі. Тому вирок у цій частині слід змінити. Оскільки, як свідчать фактичні обставини справи, за цим епізодом злочинної діяльності Д. у співучасті з іншими особами заволодів колективним майном — грошима в сумі 584 грн. 50 коп., то його дії в даному випадку слід кваліфікувати як розбій, вчинений у складі банди.

Як випливає з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 9 «Про судову практику в справах про бандитизм», оскільки у ст. 69 КК не зазначено конкретних діянь, які може вчинити банда, кваліфікації за сукупністю з бандитизмом підлягають тільки ті злочини, за які законом встановлено більш сувору відповідальність, ніж за бандитизм. За таких обставин дії Д. повністю охоплюються складом злочину, передбаченого ст. 69 КК, і додаткової кваліфікації не потребують.

З аналогічних підстав судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала зайвою кваліфікацію злочинних дій Д. ще й за ч. 2 ст. 142 КК, оскільки він вчинив дії, кваліфіковані за цим законом, у складі банди.Зважаючи на те, що ч. 2 ст. 142 КК встановлено менш сувору відповідальність, ніж за бандитизм, кваліфікацію дій Д. за цим законом слід виключити, змінивши вирок і в цій частині.

Висновки суду щодо доведеності винності Д. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 222 КК, у касаційній скарзі не оспорюються, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені дослідженими в судовому засіданні й детально викладеними у вироку доказами, ці дії засудженого кваліфіковані вірно. Вирішуючи питання про міру покарання Д., суд відповідно до ст. 39 КК врахував як характер та ступінь суспільної небезпечності вчинених ним злочинів, так і дані, що характеризують його особу, ступінь та характер участі у вчинюваних бандою злочинах, інші обставини справи. Призначене засудженому покарання з урахуванням змін, внесених судом касаційної інстанції, є справедливим, підстав для його пом’якшення, про яке порушується питання у касаційній скарзі, немає.

Враховуючи викладене, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Д. задовольнила частково і вирок змінила: перекваліфікувала дії засудженого зі статей 17, ст. 861 КК на ст. 69 КК як розбій з метою заволодіння колективним майном, вчинений в складі банди (без додаткової кваліфікації), виключила кваліфікацію за ч. 2 ст. 142 та п. «в» ст. 93 КК як зайву і за сукупністю злочинів, передбачених ст. 69, ст. 17, п. «а» ст. 93 та ч. 1 ст.222 КК, визначила покарання у вигляді 11 років позбавлення волі.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком