ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Доповідь Голови Верховного Суду України Ярослава РОМАНЮКА на XIV позачерговому з’їзді суддів України
03/15/2017
 
Стан здійснення правосуддя у 2016 році

Шановний головуючий,
шановні колеги, делегати з’їзду та гості заходу!


Маю честь сьогодні виступити перед вами, найвищим органом суддівського самоврядування, щоб поінформувати про стан здійснення правосуддя у 2016 році.

Мою доповідь буде присвячено виключно цьому питанню, оскільки про стан незалежності згідно з розподілом повноважень між органами судової влади, що нещодавно відбувся на законодавчому рівні, доповідатимуть на з’їзді Голова Вищої ради правосуддя Ігор Михайлович Бенедисюк та Голова Ради суддів України Валентина Миколаївна Сімоненко.

Розпочинаючи доповідь про результати роботи судової системи, нагадаю про ті непрості умови, у яких доводилося працювати судам минулого року. Ми отримали фундаментальні зміни законодавства про судоустрій і статус суддів, велику кількість суддів, що звільнилися, «заморожене» питання про обрання на посаду судді безстроково тих суддів, 5-річний строк повноважень яких сплинув рік, а то й більше тому. Унаслідок цього майже всі суди в державі працювали зі значним перевантаженням.

Здавалося б, погіршення показників ефективності здійснення правосуддя за таких умов є неминучим. Проте приємно повідомити, що цього не сталося.

Не буду забирати ваш час й озвучувати детальні показники щодо здійснення судочинства судами окремих спеціалізацій, адже на початку 2017 року відбулися пленуми вищих спеціалізованих судів, під час яких було підбито підсумки діяльності судів різних спеціалізацій, а відповідні дані оприлюднено.

Крім того, за результатами опрацювання у Верховному Суді України статистичних даних Державної судової адміністрації України, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України ми підготували відповідний збірник, який кожен з вас, шановні делегати, одержав під час реєстрації на з’їзді. Цей збірник містить велику кількість різноманітних статистичних показників, з якими ви можете ознайомитися, опрацювати їх та використовувати в своїй подальшій роботі, а також передати для ознайомлення й використання колективам ваших судів.

Натомість пропоную вашій увазі загальні статистичні дані щодо стану здійснення судочинства в Україні за 2016 рік у порівнянні з 2015-им.

Так, у 2016 році на розгляд до судів усіх інстанцій і спеціалізацій надійшло загалом 3,5 млн. справ і матеріалів різних видів та категорій, що на 5 % менше, ніж у 2015 році (3,7 млн.).

Зокрема, до місцевих судів надійшло майже 3 млн. (у 2015 році – 3,1 млн.), до апеляційних судів – 425,7 тис. (у 2015 році – 448,7 тис.), до вищих спеціалізованих судів – 130,1 тис. (у 2015 році – 151,2 тис.), до Верховного Суду України – 9,6 тис. (у 2015 році – 11,8 тис.).

Суди розглянули в минулому році загалом 3,4 млн. справ і матеріалів різних видів і категорій, що на 7,5 % менше, ніж у 2015 році (3,7 млн.). Зокрема, місцеві суди розглянули 2,9 млн. справ і матеріалів (у 2015 році – 3,1 млн.), апеляційні суди – 422,2 тис. (у 2015 році – 459,4 тис.), вищі спеціалізовані суди – 125,7 тис. (у 2015 році – 156,1 тис.), Верховний Суд України – 10,1 тис. (у 2015 році – 10,7 тис.).

Показники рівня оскарження у 2016 році судових рішень місцевих судів у апеляційному порядку порівняно з 2015 роком майже не змінилися.

Так, у 2016 році місцеві суди ухвалили 1,4 млн. рішень у цивільних, господарських, адміністративних справах та справах про адміністративні правопорушення (у 2015 році – 1,6 млн.). Із них в апеляційному порядку було оскаржено 170,4 тис. судових рішень, що становить 12,2 % від загальної кількості (у 2015 році – 195,3 тис., або 12,5 % від загальної кількості).

У 2016 році місцеві суди ухвалили вироки стосовно 86,7 тис. осіб (у 2015 році – 105,5 осіб). Із них було оскаржено в апеляційному порядку вироки стосовно 18,3 тис. осіб, що становить 21,1 % від загальної кількості осіб, стосовно яких ухвалено вироки (у 2015 році – стосовно 19,7 тис. осіб, що становило 18,6 % від загальної кількості).

Поліпшилась якість розгляду судами справ, адже дещо знизилися загальні показники скасування судових рішень в апеляційному порядку (за винятком кримінальних справ, де показник скасування і зміни вироків місцевих судів в апеляційному порядку у 2016 році зріс на 1 % порівняно з 2015-им).

Так, у 2016 році було скасовано й змінено в апеляційному порядку 45,4 тис. судових рішень, ухвалених у цивільних, господарських, адміністративних справах та справах про адміністративні правопорушення, що становить 3,2 % від кількості ухвалених місцевими судами рішень у таких категоріях справ. У 2015 році цей показник становив 3,5 %.

У касаційному порядку в 2016 році було скасовано та змінено 21,1 тис. рішень місцевих та апеляційних судів у цих категоріях справ, що становить 1,5 % від кількості ухвалених місцевими судами рішень. У 2015 році цей показник становив 1,8 %.

Верховний Суд України у 2016 році скасував і змінив 636 рішень у таких категоріях справ, що становить 0,05 % від кількості ухвалених місцевими судами рішень. У 2015 році цей показник становив 0,04 %.

Щодо результатів розгляду кримінальних справ, то у 2016 році в апеляційному порядку було скасовано і змінено вироки місцевих судів стосовно 9,1 тис. осіб, що становить 10,5 % від загальної кількості осіб, стосовно яких ухвалено вироки місцевими судами (у 2015 році – 9,5 %).

У касаційному порядку у 2016 році було скасовано та змінено судових рішень у кримінальних справах стосовно 1,6 тис. осіб, що становить 0,9 % від кількості осіб, стосовно яких ухвалено вироки місцевими судами. У 2015 році цей показник становив 1 %.

Верховний Суд України у 2016 році скасував і змінив судові рішення у кримінальних справах стосовно 13 осіб, що становить 0,01 % від загальної кількості (у 2015 році – 0,02 %).

Відсотковий показник оперативності розгляду справ місцевими судами дещо погіршився, помітно – в адміністративному судочинстві. Однак оперативність за показником у кількісному вираженні в більшості категорій справ покращилася.

У 2016 році порівняно з 2015-им понад строки, установлені процесуальним законом, було розглянуто цивільних справ на 7,1 % менше, адміністративних справ – на 21,7 % менше; не було жодної господарської справи, провадження в якій місцевим судом закінчено понад строки, установлені господарським процесуальним кодексом.

На жаль, дещо погіршилися кількісні показники оперативності розгляду кримінальних справ. Так, у 2016 році порівняно з 2015-им на 21,8 % збільшилася кількість справ, призначених до попереднього та судового розгляду з порушенням строків, визначених кримінальним процесуальним законодавством.

З огляду на вищенаведені показники озвучу дані про робоче навантаження суддів.

Так, у 2016 році середньомісячне надходження справ і матеріалів до одного судді було таким:

1) у загальних судах: місцевих – 52,6 (у 2015 році – 56,2), апеляційних – 16,9 (у 2015 році – 17), у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ – 56,6 (у 2015 році – 57,5);

2) в адміністративних судах: місцевих – 17,8 (у 2015 році – 25,2), апеляційних – 19,6 (у 2015 році – 22,7), у Вищому адміністративному суді України – 35,4 (у 2015 році – 53,7);

3) у господарських судах: місцевих – 14,7 (у 2015 році – 17,9), апеляційних – 10,4 (у 2015 році – 12), у Вищому господарському суді України – 14,5 (у 2015 році – 14,9).

Середньомісячне надходження справ і матеріалів до одного судді Верховного Суду України становило 18,3 (у 2015 році – 22,4).

Наголошу, що зазначені показники середньомісячного робочого суддівського навантаження розраховано з огляду на штатну чисельність посад суддів у тому чи іншому суді. У нинішніх реаліях, коли майже всі суди працюють з неукомплектованим штатом, реальне робоче навантаження на кожного суддю з розрахунку фактичної чисельності суддів є значно більшим. У деяких судах – більшим у рази.

Для прикладу наведу показники окремих судів – вищих спеціалізованих та Верховного Суду України. Так, у 2016 році реальне, фактичне навантаження на одного працюючого суддю Вищого господарського суду України становило 26,6 справ і матеріалів, Вищого адміністративного суду України – 74,7, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ – 81,8, а суддю Верховного Суду України – 46,1.

За результатами аналізу наведених статистичних показників можна зробити певні висновки.

Спостерігається тенденція щодо зменшення кількості справ і матеріалів, які надійшли для розгляду в суди України. Однак спад є незначним і суттєво не впливає на рівень робочого навантаження суддів. Навпаки, у реаліях 2016 року фактичне робоче навантаження суддів у судах усіх рівнів суттєво перевищувало і середні показники, розраховані згідно із штатною чисельністю суддів у 2016 році, і показники попереднього 2015 року.

Проте незважаючи на зазначені труднощі й законодавчі процеси реформування, що супроводжували минулий рік, судова система України в минулому році, як і в попередні роки, виконала свою головну конституційну функцію з належним рівнем ефективності – суди здійснювали судочинство, не допустили помітного спаду показників оперативності та навіть поліпшили показники якості здійснення судочинства.

Заслуга в цьому – ваша, шановні колеги-судді. Ви прийняли мудре рішення не полишати складну й відповідальну, але, безсумнівно, потрібну для суспільства роботу й продовжуєте із честю виконувати суддівські обов’язки в цей непростий і для держави, і для судової системи час, – час реалізації реформаторських ініціатив. Ваше рішення й ваша робота варті поваги та подяки.

Як вже зазначалося виступаючими з вітальними словами на початку роботи нашого з’їзду, за останні кілька місяців судову систему залишили близько 2000 суддів. Майже всі суди працювали із значним перевантаженням – і місцеві, і апеляційні.

Наразі майже 40 % посад суддів виключено з процесу здійснення правосуддя (або ці посади вакантні, або судді, які займають посади, не мають повноважень здійснювати правосуддя). При цьому штат понад 300 судів заповнено менше ніж на 50 %.

Деякі суди взагалі не працюють – у їх складі не залишилося жодного судді. Десятки місцевих судів працюють у складі одного-двох суддів. Для таких суддів цифри середнього робочого навантаження взагалі не застосовуються – вони розглядають усі справи, що надходять до суду.

Це неприйнятна для держави ситуація, яка потребує невідкладного вирішення. І не тому, що суддям важко працювати (хоча це, звісно, так), а передусім тому, що така ситуація негативно впливає на людей, наших співвітчизників, які звертаються до суду для вирішення серйозного правового конфлікту, але не можуть одержати оперативного і якісного судочинства.

Тому я переконаний, що з’їзд суддів України не може залишити подібну проблему поза увагою.

Водночас приємно зазначити, що у 2016 році намітилася позитивна тенденція до зменшення кількості звернень до Верховного Суду України про перегляд ухвалених судами рішень. Так, у минулому році справ і матеріалів надійшло до Верховного Суду України загалом на 18,4 % менше, ніж у 2015 році.

На мою думку зазначений показник свідчить про дієвість обов’язкових для застосування правових висновків, сформованих ним, суди адекватно їх застосовують, судова практика поступово вирівнюється й помилок у застосуванні норм законів стає все менше. Сподіваюся, що таку позитивну тенденцію не буде втрачено в процесі трансформації судової системи в триланкову.

Однак ми всі також розуміємо, що судова реформа не закінчилася змінами, що відбулися минулого року. Унесенням змін до Основного Закону парламент лише створив підґрунтя для розробки законодавчих норм, покликаних регулювати функціонування системи судоустрою, а також процесуальних правил здійснення судочинства.

Деякі закони вже прийняті, набрали чинності й діють. Власне, для виконання одного з них – Закону України «Про Вищу раду правосуддя» – зібрався нинішній позачерговий з’їзд суддів України. Це, без сумніву, головне завдання з’їзду. Проте, на мою думку, воно не повинно бути єдиним.

Багато хто з вас пригадає: у лютому минулого року, прагнучи започаткувати традицію щорічного підбиття підсумків діяльності всієї судової системи, ми провели відповідний масштабний захід у Верховному Суді України. Тоді ми заслухали багатьох доповідачів, проаналізували різні статистичні дані, порушили низку гострих для судової системи проблем і обговорили їх. А за результатами – напрацювали спільні рекомендації, виконання яких могло б поліпшити стан речей та усунути ті недоліки, що виявилися за результатами підбиття підсумків діяльності судів у 2015 році. На жаль, ці рекомендації переважно залишилися на папері і так і не були реалізовані на практиці.

Тому цьогорічний формат доповіді про стан здійснення судочинства у 2016 році (перед з’їздом суддів), як на мене, більш вдалий. З’їзд суддів України – найвищий орган суддівського самоврядування, рішення якого мають найбільшу вагу серед рішень подібних органів. Тому очікую, що прийняте з’їздом суддів рішення за результатами оцінки стану здійснення судочинства матиме дієву силу.

Так, статистика – це цифри. Однак особливість судової статистики в тому, що «сухі» на перший погляд цифри – це, насправді, дуже корисний інструмент. І не лише для аналізу проблем у діяльності судів, але й для проведення «зрізу» суспільних проблем, із яких виникають настільки серйозні правові конфлікти, що виникає потреба у зверненні за їх вирішенням до суду.

Глибоко аналізувати судову статистику та використовувати результати аналізу повинна Національна школа суддів України, щоб формувати навчальні плани для підготовки кандидатів на посаду судді та для підвищення кваліфікації самих суддів. Передусім ідеться про показники якості та оперативності розгляду справ, адже за результатами опрацювання статистичних даних можна виокремити проблеми, що призводять до порушення строків розгляду справ, категорії справ, за результатами розгляду яких судді найбільше й найчастіше припускаються помилок. Як кажуть, потрібно спочатку знайти корінь проблеми, а вже потім спрямувати зусилля на її вирішення.

Більше того, на сьогодні перед Національною школою суддів України постав серйозний виклик – бути готовою для навчання суддів новостворених касаційних судів у складі Верховного Суду. Новопризначені судді касаційних судів, особливо ті з них, що раніше не мали досвіду роботи в судах, повинні знати й розуміти, які категорії справ їх очікують у касаційному суді, які особливості вирішення тих чи інших правових конфліктів, яких помилок припускаються суди нижчих інстанцій. Тому, на мою думку, для якісної підготовки Національною школою суддів України навчальних програм аналіз статистичних даних вищих спеціалізованих судів є вкрай важливим.

Не забуваймо й того, що на сьогодні в місцевих судах виникла величезна кількість вакантних посад суддів. І для заповнення цих вакансій Вища кваліфікаційна комісія суддів України найближчим часом оголосить добір кандидатів на посаду судді, які проходитимуть спеціальну підготовку. Тому судова статистика й аналіз судової практики є корисними також і для формування програми навчання майбутніх суддів місцевих судів, адже саме вони, судді першої інстанції, мають справу з правовими конфліктами широкого спектра.

При цьому й сама робота зі збору статистичних даних повинна відповідати потребам сьогодення. Як на мене, статистичні форми мають не лише відображати загальні кількісні показники роботи судів, але й давати можливість глибокого аналізу судової практики як такої, а також тих чи інших суспільних явищ і процесів, які призводять до виникнення правових конфліктів. Адже судова практика – це такий собі лакмусовий папірець, який виявляє і недоліки правового регулювання певних відносин, і системні помилки в діяльності державних органів.

Якщо ж говорити про формати використання даних судової статистики й аналізу судової практики, то вважаю, що Україні варто запозичити досвід деяких європейських держав, у яких запроваджено таку практику: за підсумками діяльності судів за рік голова верховного, вищого суду щорічно в розгорнутій доповіді інформує керівництво держави, очільників центральних органів законодавчої та виконавчої влади про стан здійснення судочинства, тенденції, які спостерігаються в розвитку правових конфліктів, про результати аналізу судової практики, про системні проблеми, які виявив такий аналіз і які потребують вирішення на загальнодержавному рівні, із залученням компетенції законодавця чи виконавчої влади. Така доповідь містить пропозиції щодо внесення змін до законодавства, а також указівки на причини, які призводять до виникнення спорів, що розглядаються судами, та пропозиції до органів влади про шляхи викорінення цих причин, щоб відповідні правові конфлікти не виникали взагалі або вирішувалися в досудовому порядку.

Маю надію, що запровадження й у нас подібного формату інформаційної співпраці між судовою, законодавчою та виконавчою владою відбудеться в рамках інституційного становлення нового Верховного Суду, адже вважаю, що така практика корисна для України. Вітчизняна судова статистика й аналіз судової практики можуть і повинні стати джерелом інформації, що буде використовуватися як органами виконавчої влади, так і законодавцем у процесі напрацювання тих чи інших законодавчих ініціатив.

Наприклад, зверніть увагу на слайд: за даними судової статистики, протягом останніх трьох років спостерігається стійка тенденція до помітного зменшення кількості осіб, засуджених за службові злочини, що традиційно ототожнюються з корупцією. Такі дані могли б допомогти законодавцеві в процесі прийняття рішення про те, наскільки є виправданим створення антикорупційних судів в Україні, чи є такий шлях достатньо ефективним і дієвим способом боротьби з корупцією в українських реаліях.

Так, останніми роками в нашій державі кількість новостворених антикорупційних органів збільшується.

А може, слід системно змінювати підходи до боротьби з корупцією? Зокрема, викорінювати причини цього явища та встановлювати такі правила, щоб корупція стала, так би мовити, невигідною як тій стороні, що прагне дати хабара за незаконне вирішення питання, так і тій, яка погоджується взяти хабар.

Проте чи викорінить корупцію саме по собі створення ще одного окремого суду, який розглядатиме кілька десятків справ у рік? Навряд чи.

На жаль, статистика розгляду судами кримінальних справ не дає змоги проаналізувати детально суб’єктний склад засуджених саме за службові злочини – у яких державних органах вони працювали, які посади обіймали та які функції виконували. А така інформація була би вельми корисною у світлі пошуку ефективних методів боротьби з ганебним явищем корупції, у тому числі й у судах.

Тому Державній судовій адміністрації України варто змінити підходи до збору даних судової статистики. Як на мене, статистичні форми повинні відповідати сучасним потребам в одержанні тієї чи іншої інформації.

Також вважаю, що Раді суддів України, повноваженням якої було й залишається здійснення контролю за організацією діяльності судів, варто звертати більше уваги на дані судової статистики й аналізу судової практики, зокрема на ті, які стосуються стану здійснення правосуддя в окремих судах. Адже ці дані можуть свідчити про наявність серйозних чи системних проблем в організації діяльності того чи іншого суду, на що Рада суддів України повинна реагувати.

Крім того, уже цього року судову систему очікує масштабне оновлення всіх процесуальних кодексів. Це зумовлено передусім переходом до триланкової судової системи та трансформацією суду найвищої ланки, яким в Україні стане суд касаційної інстанції – Верховний Суд.

Однак, з моєї точки зору, зміни не повинні обмежуватися лише процесуальними правилами діяльності Верховного Суду. Вони мають бути спрямовані також на вирішення проблем, із якими з року в рік стикаються суди, особливо суди першої інстанції, у процесі здійснення судочинства та які можуть і повинні бути вирішені на рівні процесуального закону.

Ідеться про надмірну кількість справ і матеріалів, які надходять на розгляд до судів. Не буду вкотре доводити давно відомий усім факт – судова система України роками працює в умовах хронічного надмірного робочого навантаження на суддів.

Більше того, систематично ми спостерігаємо «сплески» навантаження, коли кількість справ у судах зростає в рази. Особливо це характерно для справ адміністративної юрисдикції – так званих соціальних спорів. І в сучасних складних економічних умовах в Україні не варто очікувати, що подібного не станеться в майбутньому.

Але збільшення кількості суддів – це не вихід. Згідно з останнім звітом Європейської комісії з ефективності правосуддя, оприлюдненим наприкінці минулого року, середньоєвропейський показник кількості суддів на 100 тис. населення – 21. Показник України майже відповідає йому та становить 19. Водночас більші показники й відповідно більшу кількість суддів мають, як правило, держави пострадянського простору, колишнього соціалістичного табору чи держави так званої молодої демократії (наприклад, Польща – 26, Угорщина, Чехія – 29, Болгарія – 31, Сербія – 38, Словенія – 45). Натомість європейські держави «старої демократії» демонструють значно нижчі середнього показники (наприклад, Бельгія та Нідерланди – 14, Швеція та Іспанія – 12, Італія й Норвегія – 11, Франція – 10, Данія – 6).

Україна рухається в напрямку розвинутих демократій, а тому йти шляхом регресу й збільшувати кількість суддів для вирішення питання надмірного робочого навантаження на суди нам не слід. Натомість ми маємо віднайти шляхи зменшення кількості заяв, що надходять до судів.

Такі шляхи є. Назву хоча б розширення переліку категорій спорів, які можуть вирішуватися в позасудовому порядку, запровадження нових процесуально економних інститутів розгляду однотипних спорів, як-то інститути масового, групового, колективного позову або розгляд так званої модельної справи зі спрощеним порядком вирішення подібних їй спорів у подальшому. У кримінальному судочинстві давно назріла потреба повноцінного запровадження правил спрощеного судового розгляду кримінального проступку.

Зменшення кількості справ, які надходять на розгляд до судів, та запровадження процесуально економних судових процедур забезпечить подвійний ефект. З одного боку, знизить робоче суддівське навантаження, що прогнозовано призведе до підвищення рівня оперативності та якості судочинства, оскільки судді матимуть змогу приділяти більше уваги складним справам, які перебувають у їх проваджені. А з другого боку, дасть суттєву економію для державного бюджету, адже, за даними Державної судової адміністрації України, у 2016 році середня вартість розгляду модельної справи становила 3,7 тис. грн.

Кілька днів тому юридична спільнота одержала змогу ознайомитися з проектами трьох процесуальних кодексів, розроблених у рамках роботи Ради з питань судової реформи, – Кодексу адміністративного судочинства, цивільного та господарського процесуальних кодексів. Переконаний, делегати з’їзду, та і кожен суддя вже ознайомилися з ними, адже їх важливість для функціонування судової системи важко переоцінити.

Проекти кодексів містять значну кількість новацій, застосування яких у перспективі покликане дати позитивний ефект стосовно якості й оперативності здійснення судочинства, процесуальну економію та зменшення робочого суддівського навантаження. Ідеться, зокрема, про уніфікацію процесуальних процедур та гармонізацію правил різних видів судочинства, але зі збереженням специфіки кожного, про вирішення давньої вітчизняної проблеми вирішення юрисдикційних конфліктів – питання юрисдикції пропонується розмежовувати залежно від предмету спору, а не його суб’єктів, і, крім того, розглядати основний спір разом із похідними від нього вимогами, «не розриваючи» справи.

Запропоновано запровадити механізми запобігання зловживанням процесуальними правами, впровадити правила урегулювання спору за участю судді, а також розгляд справ у порядку спрощеного провадження та впровадження «електронного суду».

Чи призведуть ці нововведення до покращення якості та оперативності правосуддя – покаже час та наша з вами, шановні колеги-судді, робота по їх застосуванню.

Крім того, у проекті Кодексу адміністративного судочинства України пропонується спеціально для цього виду судочинства окремий процесуальний механізм – розгляд судом так званих типових і зразкових справ. Передбачено, що Верховний Суд може розглянути зразкову справу в тому разі, якщо в провадженні одного або декількох адміністративних судів перебуває десять або більше типових адміністративних справ. Пропонується, що правовий висновок Верховного Суду в такій зразковій справі повинні враховувати всі суди, що розглядатимуть справи, які за ознаками відповідають зразковій.

Така новація справді позитивна в тому сенсі, що сприятиме забезпеченню однакового та правильного застосування норм одного й того самого закону судами в однотипних справах. Однак вона не зменшить навантаження на суди, адже не пропонує розглядати інші однотипні справи за спрощеною процедурою.

Водночас вважаю, що в процесуальних кодексах слід приділити більше уваги початку роботи новоствореного Верховного Суду.

Так, Верховний Суд буде судом касаційної інстанції, покликання якого – виправлення фундаментальних помилок судів нижчих інстанцій, а також забезпечення єдності судової практики. На початку своєї доповіді я вже озвучив статистичні дані щодо кількості справ і матеріалів, які надходять для розгляду до вищих судів у касаційному порядку та до Верховного Суду: за минулий рік ця цифра становила 130 тисяч. І це за штатної кількості суддів у чотирьох судах – 375 посад.

Натомість створюваний Верховний Суд на перших порах працюватиме в штатній кількості не більше 120 суддів, тобто втричі менше. Крім того, на початок його діяльності можна з упевненістю очікувати передання цьому суду залишку нерозглянутих трьома вищими спеціалізованими та нинішнім Верховним Судом України близько 50 тис. справ і матеріалів. Отже, існує великий ризик того, що новий касаційний суд з перших днів його діяльності буде малоефективним.

Тож законодавцю варто звернути на це увагу та передбачити в перехідних положеннях нових кодексів процесуальні механізми, здатні зробити його більш ефективним.

Крім того, відповідно до статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики в порядку й спосіб, визначені процесуальним законом. Тобто саме процесуальний закон має визначати такі правила діяльності Верховного Суду, які давали б йому реальну змогу дієво впливати на судову практику.

Відмовившись від позапроцесуальних механізмів превентивного впливу Верховного Суду на судову практику шляхом надання його Пленумом рекомендаційних роз’яснень для судів, законодавець нічого не запропонував взамін. Але ж Верховний Суд як суд найвищої ланки своїм головним обов’язком має не просто правильне вирішення якоїсь однієї справи, а забезпечення єдності судової практики загалом у державі. Тому дуже важливо, щоб Верховний Суд мав змогу не тільки виправляти судові помилки, які вже сталися, а передусім запобігати таким помилкам шляхом спрямування поточної судової практики в єдине русло.

Як було зазначено вище, у Кодексі адміністративного судочинства такий механізм є – це розгляд типових, зразкових справ. Цей інститут за своїми ознаками подібний до правил процесуального інституту консультативного чи преюдиціального запиту, адже касаційний суд у результаті розгляду зразкової справи фактично наперед дає судам нижчої інстанції роз’яснення щодо того, як правильно застосовувати той чи інший закон.

До слова, преюдиціальний запит як процедуру передбачено в діяльності Суду Європейського Союзу. Крім того, інститут консультативного запиту впроваджується в діяльності Європейського суду з прав людини, адже у 2013 році Комітет міністрів Ради Європи схвалив відповідний Протокол № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який наразі відкритий для підписання та ратифікації державами-членами Ради Європи. У цивільному праві таку процедуру має Молдова; у цивільному та з деякими особливостями в кримінальному праві вона застосовується й у Франції.

Привабливість консультативного запиту в тому, що найвищий у державі суд тлумачить норму права за запитом ще до моменту вирішення справи по суті в суді першої інстанції, тобто запобігає судовій помилці. Такий механізм дає позитивний ефект: практика завчасно формується однаково, мінімізується ризик скасування судового рішення судом вищої інстанції, що сприяє також розгляду судами справ у розумні строки.

На мою думку, подібні правила діяльності Верховного Суду, звісно, зі своїми особливостями, можуть бути поширені не тільки на адміністративне, але й на інші види судочинства.

З огляду на те, що Рада з питань судової реформи продовжує роботу над зазначеними документами, доцільно й з’їзду суддів висловити принаймні загальне ставлення – позитивне чи негативне, а також за наявності пропозиції або зауваження до проектів таких надзвичайно важливих актів, як процесуальні кодекси, у надії, що законодавець почує голос найвищого судового форуму. Адже саме за правилами цих процесуальних кодексів усій судовій системі незабаром доведеться працювати.

Судова реформа того ступеня глибини, яка проходить в Україні, не може бути швидкою. Зміни, закладені на конституційному рівні, потребують поступової імплементації на рівні законів у багатьох сферах діяльності системи судоустрою. І дуже важливо, щоб ці закони були якісними та не спрямовувалися на ситуативне вирішення якогось одного питання, а передбачали комплекс взаємопов’язаних норм і правил, покликаних забезпечити функціонування в Україні доступної, зрозумілої та ефективної й незалежної судової системи. Саме така судова система повинна стати метою здійснюваної судової реформи.

Проте судова система, самі судді також повинні не тільки адекватно сприймати зміни, але й правильно та своєчасно реагувати на них. Як відомо, з прийняттям 2 червня 2016 року змін до Конституції її стаття 129 звучить так: суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Це конституційне положення зобов’язує суд під час розгляду правового конфлікту відходити від вузьких рамок формальної законності й розглядати спір через призму конкретних обставин окремої справи, щоб у кожній справі закон був застосований не тільки правильно та однаково до всіх, але й справедливо стосовно учасників розглядуваного спору. Це, справді, дуже складно. Проте – єдино правильний шлях.

У сучасних вітчизняних реаліях, коли багато державних органів відчувають кадровий голод, коли на державній службі бракує професіоналів, якість роботи, ефективність діяльності того чи іншого органу часто замінюється банальним популізмом. Натомість судді повинні демонструвати не тільки розуміння принципу верховенства права, але й керуватися ним на практиці, здійснювати правосуддя на конституційних засадах і прагнути до справедливості під час вирішення будь-якого правового конфлікту. Такий підхід до здійснення судочинства буде найкращим способом, щоб змінити в суспільстві штучно сформоване негативне ставлення до судової влади та підвищити рівень довіри наших співвітчизників до судів.

У рамках інформування про стан здійснення правосуддя я хотів би ще багато чим поділитися з вами, шановні делегати, проте час для моєї доповіді спливає. На вас чекають інші питання порядку денного, не менш важливі та складні. Тому бажаю вам плідної роботи.

Дякую за увагу.

© 2017. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком