ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Співвідношення функцій судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України в контексті судової реформи
Karpechkin P.F. Interrelation of functions between courts of general jurisdiction and Constitutional Couer in the context of judicial reform in Ukraine
 
 

Співвідношення функцій судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України в контексті судової реформи

П.Ф. Карпечкін, суддя Верховного Суду України

Важливою подією у правовому житті Української держави стала судова реформа, здобутки якої втілені у Законі від 7 лютого 2002 р. № 3018-III «Про судоустрій України» (далі — Закон). Як справедливо зазначив В.В. Сташис, «судова реформа, завершивши один етап, перейшла до наступного. Цей етап потребує науково-теоретичного осмислення нового законодавства, практики його застосування із тим, щоб черговий етап судової реформи мав міцне наукове підгрунтя і сприяв би подальшому забезпеченню прав особи на справедливий, незалежний і неупереджений суд» 1. Судова реформа відкриває нові можливості для вдосконалення та оптимізації судового законодавства, передбачає новий крок у його розвитку, що може полягати, зокрема, у кодифікації цього законодавства.

Кодифікаційні роботи у сфері судового законодавства, насамперед розроблення проекту Кодексу про судочинство і судоустрій України, потребують належного науково-методологічного забезпечення. Ряд проблем, які постали перед розробниками нового Кодексу, необхідно осмислити на основі наукового аналізу, щоб уникнути прорахунків, втрат та підвищити ефективність дії цього якісно нового нормативно-правового акта.

Важливою і поки що мало дослідженою проблемою залишається, зокрема, співвідношення функцій судів загальної юрисдикції і Конституційного Суду України. На нашу думку, найдоцільніше її вирішувати, порівнюючи правову природу функцій судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України. У процесі кодифікації судового законодавства потрібно враховувати як спільні, так і відмінні риси обох складових національної системи судочинства.

Показово, що розд. VIII чинної Конституції України, де йдеться про організацію судової влади, названо «Правосуддя», на відміну від радянських конституцій, у яких або взагалі уникали присвячувати окремі розділи організації судової влади (Конституції УСРР 1919 і 1929 рр.), або штучно об’єднували суди загальної юрисдикції та їх функції з іншими державними органами (у першу чергу з органами прокуратури) чи функціями останніх. Наприклад, розд. IX Конституції УРСР 1937 р. мав назву «Суд і прокуратура», а розд. VIII Конституції УРСР 1978 р. — «Правосуддя, арбітраж і прокурорський нагляд» 2.

Таким чином, у Конституції України вперше акцентовано увагу на основній функції судової влади — здійсненні правосуддя, і тим самим відокремлено органи судової влади від інших органів державної влади. Так, у ч. 1 ст. 124 закріплено положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами і делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. У ч. 3 цієї ж статті визначено і систему судочинства, яке здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, і тим самим чітко встановлено, що функція правосуддя є головною для всіх судів.

Водночас в Основному Законі України наголошується на пріоритетності Конституційного Суду України в національній системі судочинства: йому присвячено окремий розділ, в якому визначено принципи організації та діяльності цього органу правосуддя, — розд. XII «Конституційний Суд України». Відповідно до ч. 1 ст. 147 Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Це означає, що він наділений особливою функцією — функцією конституційного правосуддя, яка передбачає вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України й офіційне тлумачення її положень і законів України.

На відміну від здійснюваної судами загальної юрисдикції функції правосуддя у цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справах, Конституційний Суд України здійснює функцію конституційного правосуддя, яка через винятковість предмета правового регулювання має пріоритетний характер і реалізується на особливих принципах.

Діяльність Конституційного Суду грунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного й усебічного розгляду справ та обгрунтованості прийнятих ним рішень. Тобто поряд із принципами, властивими діяльності всіх органів судової влади в Україні, чинне законодавство визначає як обов’язкові для Конституційного Суду України і такі, відповідно до яких діють глава держави, законодавча та виконавча влада.

Якщо функції судів загальної юрисдикції розуміють як напрями, види і форми діяльності з вирішення правових конфліктів, спорів у сфері цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства, що здійснюється виключно судами на підставах, у межах та порядку, передбачених Конституцією і законами України, то визначення функцій Конституційного Суду України, їх видів і ознак залишається дискусійним, попри значні здобутки вітчизняної та зарубіжної юридичної науки у вивченні цієї проблеми.

Незважаючи на те, що функції органів конституційної юрисдикції були предметом наукових досліджень правознавців, вчені не мають єдиної думки щодо правової природи цих функцій. Так, І.П. Ільїнський та Б.В. Щетинін генеральною функцією органів конституційної юрисдикції назвали конституційний контроль. Водночас російські правознавці відзначали багатоаспектність цієї функції і розрізняли такі її підвиди: забезпечення точного й неухильного дотримання Конституції в діяльності державних органів, виявлення та усунення правових актів чи окремих норм права, що суперечать Конституції, запобігання прийняттю неконституційних актів, а у федеративній державі — також забезпечення відповідності конституційних актів суб’єктів федерації федеральній Конституції; вирішення спорів щодо компетенції між державними органами 3. Така позиція радянських правознавців заслуговує на увагу, хоча в умовах відсутності у колишньому СРСР спеціальних органів конституційної юстиції їх дослідження провадилися виключно у теоретичній площині.

У радянській державі офіційна правова доктрина ігнорувала ідею конституційного контролю (у деяких соціалістичних країнах такі спеціалізовані органи існували: з 1963 р. — у СФРЮ, з 1982 р. — у ПНР). Лише у квітні 1990 р. було сформовано Комітет конституційного нагляду СРСР (далі — Комітет) з надто обмеженими повноваженнями, який вже у грудні наступного року припинив свою діяльність. Утім, на думку Ю.І. Стецовського, ряд прийнятих цим органом документів заслуговують на особливу увагу. У зв’язку з висновками Комітету Рада Міністрів СРСР скасувала 30 рішень, що забороняли прописку у великих містах. Кілька його рішень було присвячено поновленню прав людини у сфері праці та зайнятості, питанням громадянства. Важливе значення мало рішення про неконституційність визнання особи винною у вчиненні злочину без розгляду справи судом 4. Погоджуючись із високою оцінкою професіоналізму членів Комітету, слід зазначити, що в тодішніх умовах такий орган об’єктивно не міг повноцінно здійснювати всі функції конституційного правосуддя, проте його діяльність, безперечно, стала підгрунтям для формування органів конституційної юрисдикції у пострадянських державах.

Після проголошення незалежності України і створення Конституційного Суду наукові дослідження функцій органів конституційної юстиції набули практичного спрямування. Зокрема, В.Я. Тацій, Ю.М. Грошевий, О.В. Городецький основними функціями Конституційного Суду України називають вирішення питань про відповідність законів, інших правових актів Конституції та офіційне тлумачення Конституції і законів України 5. В.М. Шаповал також вважає, що до функцій органів конституційної юрисдикції належать конституційний контроль та офіційне тлумачення Конституції і законів України 6. На думку Л.П. Чубар, основними функціями Конституційного Суду України є охорона Конституції та прав людини 7.

Найбільш повно, на монографічному рівні, зазначена проблема була досліджена М.Д. Савенком, на думку якого функції Конституційного Суду України — це основні напрями, предмет і зміст його діяльності, спрямовані на реалізацію компетенції та виконання поставлених перед ним завдань, основним із яких є забезпечення верховенства права та конституційної законності. Серед таких функцій він називає і детально досліджує: конституційне правосуддя, конституційний контроль, офіційне тлумачення і правову охорону Конституції України, арбітражну та правозахисну функції 8.

Особливої уваги заслуговує дослідження М.Д. Савенком функції правосуддя. Він фактично погоджується із твердженнями В.М. Шаповала про те, що Конституційний Суд України не має прямого зв’язку зі здійсненням правосуддя 9. На його думку, під поняттям «правосуддя» необхідно розуміти діяльність компетентного суду, яка здійснюється від імені держави за встановленою законом процедурою і змістом якої є розгляд і вирішення конфліктів або правових питань, що виникають у процесі реалізації норм конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного й інших галузей права 10. Тобто йдеться про делегування функції конституційного правосуддя судам загальної юрисдикції. Попри цікавість такого підходу, слід зазначити, що це суперечить положенням Конституції України, яка поширює функцію правосуддя як на суди загальної юрисдикції, так і на Конституційний Суд України, а також нормам Закону, що визначає основну функцію судів загальної юрисдикції як здійснення правосуддя у цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справах.

Подібних висновків щодо визначення поняття та видів функцій органів конституційної юрисдикції дійшли й науковці деяких інших колишніх радянських республік.

Аналізована проблема активно досліджується і в Російській Федерації (далі — РФ). Так, Ю.І. Стецовський зазначає, що судовий контроль за відповідністю законів та інших нормативних актів праву є однією з важливих рис правової держави. При цьому пріоритет у реалізації функцій органів конституційної юрисдикції має визначатися найвищою цінністю в державі — правами та свободами людини і громадянина. Серед основних функцій Конституційного Суду РФ Ю.І. Стецовський виділяє такі: перевірку конституційності законів та інших нормативних актів; вирішення спорів про компетенцію між федеральними органами державної влади, між органами державної влади РФ і суб’єктами останньої, між вищими державними органами цих суб’єктів; розгляд справ за скаргами про порушення прав і свобод громадян, а також про тлумачення Конституції РФ; участь у процедурі імпічменту; здійснення права законодавчої ініціативи 11. Ж.Й. Овсєпян схильна виділяти три найважливіші функції органів конституційної юрисдикції, а саме: забезпечення верховенства конституції та тлумачення її положень; контроль за дотриманням принципу «поділу влади» в їх комплексному балансуванні (арбітражна функція) в цілому і виконання функції балансу щодо кожної гілки влади зокрема; захист конституційних прав і свобод 12. М.В. Вітрук вважає, що Конституційний Суд РФ виконує і правотворчу функцію, хоча й у певних межах 13. Б.С. Ебзєєв поряд з іншими функціями називає інтегративну, гарантійну, охоронну, координаційну, правотворчу, політичну, виводячи їх доктринальним шляхом 14. Аналогічні погляди репрезентовано і в працях інших російських учених 5. Схожа ситуація характерна і для досліджень функцій органів конституційної юстиції, що провадять юристи-науковці в інших колишніх радянських республіках. Так, киргизький дослідник А. Суталінов вважає, що Конституційний Суд Киргизії здійснює функцію хранителя юридичної суворості правової системи, інституту, що до певної міри стримує та дисциплінує законодавчу й виконавчу гілки влади в їх правотворчій діяльності через механізм подальшого контролю 16.

Не вдаючись до детального аналізу наведених вище точок зору, слід відзначити загальну тенденцію до розширеного (часто невиправдано) тлумачення вченими функцій органів конституційної юрисдикції, а також ігнорування такої важливої функції, як здійснення конституційного правосуддя. Це призводить до того, що на теоретичному рівні органи конституційної юрисдикції часто сприймаються як квазісудові, тобто такі, що мають несудовий характер.

Автор погоджується із критичними зауваженнями В.Є. Скоморохи щодо тези про те, що Конституційний Суд України не належить до судової влади 17. До того ж порівняльний аналіз функцій органів конституційної юрисдикції України та інших країн свідчить про існування у світі різних моделей конституційної юстиції. Так, В.Є. Чиркін, порівнюючи функції органів конституційної юрисдикції у країнах із романо-германською правовою системою і функції конституційного контролю в інших країнах, зазначив, що там, де не існує конституційних судів, конституційних рад чи інших аналогічних органів, їх роль виконують суди загальної юрисдикції, для яких така діяльність стала спеціалізованою (США, Канада, Індія та ін.) 18.

Але в кожному разі функція конституційного правосуддя є провідною, головною для органів конституційної юрисдикції більшості країн світу. Зокрема, Д. Руссо вважає, що Конституційна Рада Франції при вирішенні спорів, пов’язаних із виборами, виконує функцію правосуддя, і остання за своїм характером відрізняється від функції контролю за конституційністю законів 19, а М.В. Чудаков наголошує, що в ряді країн світу органи конституційної юрисдикції є судами у справах зі звинувачення вищих посадових осіб держави 20.

Безперечно, теорія і практика здійснення органами конституційної юрисдикції своїх функцій у кожній окремо взятій державі, у тому числі в Україні, є унікальною, але дослідження цієї проблеми без подальшого порівняння відповідного вітчизняного й зарубіжного досвіду видається неможливим. Як справедливо зазначає І. Бондаренко, судова система країни є органічною складовою суспільства, продуктом його діяльності, відтворенням його менталітету і рівня розвитку. При цьому запозичення позитивного досвіду організації та функціонування судової системи однією державою в іншої може сприяти усуненню помилок, прорахунків і негативних явищ, що має особливу актуальність і значимість для України, судова система якої перебуває у процесі реформування 21.

Таким чином, пріоритетною функцією Конституційного Суду України як складової національної системи судочинства є функція конституційного правосуддя. Водночас йому притаманні й інші функції (конституційного контролю, арбітражу, офіційного тлумачення, правової охорони Конституції України тощо). Останні за своїм обсягом переважають функцію конституційного правосуддя, але це не заперечує її пріоритетне значення.

Функції Конституційного Суду України відрізняються від функцій судів загальної юрисдикції за змістом, сутністю, принципами та процесуальними формами їх реалізації, предметом судочинства. Водночас ті й інші функції слід розглядати не в їх протиставленні, а в органічному і гармонійному поєднанні та взаємодоповненні. У такому вигляді вони утворюють єдину цілісну систему — систему функцій судочинства у державі. Саме така позиція, на нашу думку, має бути реалізована в новому Кодексі про судочинство і судоустрій України.


1 С т а ш и с В.В. Завдання нового етапу судової реформи // Судова реформа в Україні. Проблеми і перспективи : Матеріали наук.-практ. конф. (Харків, 18—19 квіт. 2002 р.). — К.; Х., 2002. — С. 4.

2 Див.: Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. — К., 2001.

3 Див.: И л ь и н с к и й И.П., Щ е т и н и н Б.В. Конституционный контроль и охрана конституционной законности в социалистических странах // Советское государство и право. — 1969. — № 9. — С. 40—41.

4 Див.: С т е ц о в с к и й Ю.И. Судебная власть. — М., 1999. — С. 192—193.

5 Див.: Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. — К., 1999. — С. 561; Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. — Х., 1999. — С. 265.

6 Див.: Ш а п о в ал В.М. Офіційне тлумачення як функція Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду України. — 1999. — № 3. — С. 52—57;

Ч у б а р ь Л.П. Защита прав и свобод человека и гражданина в конституционном судопроизводстве Украины // Конституционное правосудие. Вестник конференции органов конституционного контроля стран молодой демократии (Ереван). — 1999. — № 2. — С. 22.

7 Див.: Ч у б а р ь Л.П. Зазнач. праця. — С. 21—30.

8 Див.: С а в е н к о М.Д. Правовий статус Конституційного Суду України : Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Х., 2001. — С. 3, 6—7.

9 Див.: Ш а п о в а л В.М. Проблеми розвитку конституційної юрисдикції в Україні // Вісник Конституційного Суду України. — 1998. — № 2. — С. 45.

10 Див.: С а в е н к о М.Д. Зазнач. праця. — С. 7.

11 Див.: С т е ц о в с к и й Ю.И. Зазнач. праця. — С. 192—205.

12 Див.: О в с е п я н Ж.И. Правовая защита конституций. Судебный конституционный контроль в зарубежных странах. — Ростов н/Д, 1992. — С. 75—76.

13 Див.: М о р о з о в а Л.А. Современное состояние российского законодательства и его систематизация. Круглый стол журнала «Государство и право» // Государство и право. — 1999. — № 2. — С. 27.

14 Див.: Э б з е е в Б.С. Конституционный Суд Российской Федерации — судебный орган конституционного контроля // Вестник Конституционного Суда Российской Федерации. — 1995. — № 2/3. — С. 84—86.

15 Напр.: Б о б о т о в С.В. Конституционная юстиция. — М., 1994; Ш у л ь ж е н к о Ю.Л. Конституционный контроль в России. — М., 1995; Х а б р и е в а Т.Я. Толкование Конституции Российской Федерации: теория и практика. — М., 1998.; та ін.

16 Див.: С у т а л и н о в А. Решения Конституционного Суда Кыргызской Республики по признанию неконституционными законов или частей законов в случае их расхождения с Конституцией // Конституционное правосудие. Вестник конференции органов конституционного контроля стран молодой демократии (Ереван).— 1999. — № 2. — С. 31—36.

17 Див.: С к о м о р о х а В.Є. Конституційний Суд України в механізмі державної влади : Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Х., 2001. — С. 9.

18 Див.: Ч и р к и н В.Е. Конституционное право : Россия и зарубежный опыт. — М., 1998. — С. 79—80.

19 Див.: Р у с с о Д. Осуществление контроля при национальных выборах в политические органы власти // Конституционное правосудие. Вестник конференции органов конституционного контроля стран молодой демократии (Ереван). — 1999. — № 3. — С. 9.

20 Див.: Ч у д а к о в М.В. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. — Минск, 2001. — С. 173—174.

21 Див.: Б о н д а р е н к о І. Судова система України та її реформування у сучасних умовах // Право України. — 2002. — № 8. — С. 41.


S u m m a r y The article examines interrelation of functions between courts of general jurisdiction and Constitutional Court of Ukraine. Determination of this question will have not only theoretical but also practical meaning: it will facilitate to define structure, competence dimension of judicial organs, realignment of relationshipsamong them and organs of state power.
© 2017. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком