ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Спір між юридичними особами про визнання прилюдних торгів недійсними підлягає розгляду в судах загальної юрисдикції
 
 
У вересні 1998 р. НБУ звернувся в суд із позовом до АТЗТ «Сталь», АБК«Інко» (далі — АБ) та Промінвестбанку України (далі — ПІБ) про визнання прилюдних торгів недійсними. Позивач зазначав, що 20 квітня 1998 р. Шевченківським районним судом м. Києва було проведено прилюдні торги належного АБ будинку в м. Києві, за результатами яких покупцем будинку визнано згадане вище АТЗТ, котрому 4 червня 1998 р. було видано свідоцтво про право власності на будинок.

Звернення стягнення на зазначений будинок було здійснено на підставі наказу арбітражного суду м. Києва від 27 листопада 1996 р., який був виданий наКвиконання рішення цього суду від 6 лютого того ж року про стягнення на користь ПІБ 12 млн. 849 тис. 661 грн. і на порушення ст.118 АПК був пред’явлений до виконання після закінчення тримісячного строку.

31 жовтня 1996 р. арбітражним судом м. Києва було порушено справу про банкрутство АБ, і ухвалою цього ж суду від 21 квітня 1997 р. ПІБ було визнаноКкредитором боржника, у зв’язку з чим задоволення вимог ПІБ могло здійснюватись лише в порядку, визначеному Законом від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство», тобто шляхом прийняття умов санації або продажу ліквідаційною комісією майна боржника та задоволення вимог у порядку черговості.

Оскільки 7 липня 1997 р. збори АБ прийняли умови санації боржника та погодились на переведення боргу на санатора (КБ «Інкобанк») і ці умови ухвалою арбітражного суду м. Києва від 11 липня 1997 р. було затверджено, будь-яка відповідальність АБ як боржника перед ПІБ виключалася взагалі.

Крім того, спірний будинок є предметом нотаріально посвідченого договору застави, який був укладений у порядку забезпечення кредиту на суму 10 млн. грн., наданого АБ управлінням НБУ по м. Києву та Київській області за договором від 7 вересня 1995 р., а наявність виконавчого напису, що зобов’язує реалізувати спірний будинок на користь НБУ, котрий відповідно до Закону від 2 жовтня 1992 р. «Про заставу» має право на першочергове задоволення вимог, взагалі виключала можливість проведення прилюдних торгів без участі заставодержателя.

Посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що при проведенні прилюдних торгів мали місце зловживання з боку судового виконавця і порушення встановленого цивільним процесуальним законодавством порядку продажу будинків з торгів, позивач просив задовольнити позовні вимоги з підстав, передбачених ст. 399 ЦПК.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 грудня 1998 р., залишеною без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Київського міського суду від 13 січня 1999 р., провадження у справі було закрито на підставі п. 1 ст. 227 ЦПК.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі рішень та направлення її на новий розгляд у зв’язку з допущеними в ній порушеннями норм ЦПК. Президія Київського міського суду протест задовольнила з таких підстав.

Задовольняючи клопотання відповідача та закриваючи провадження у справі, суд виходив із того, що згідно із ст. 24 ЦПК вона не підлягає розглядові в судах загальної юрисдикції. Проте такий висновок суду не можна вважати обгрунтованим, оскільки він суперечить вимогам закону.

Так, із матеріалів справи вбачається, що прилюдні торги спірного будинку були проведені судовим виконавцем і мали відповідати положенням гл. 46 ЦПК. Тому вимоги про визнання торгів недійсними в даному випадку фактично зводились до оскарження процесуальних дій судового виконавця. Проте, закриваючи провадження у справі за непідвідомчістю, суд не врахував, що відповідно до вимог ст. 373 ЦПК контроль за діями судового виконавця та з’ясування обставин, пов’язаних із проведенням прилюдних торгів, у порядкуКіКз підстав, передбачених ст. 399 ЦПК, можуть здійснюватися лише судомКзагальної юрисдикції.

Таким чином, ухвала районного суду суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства, тому вона не може вважатися законною та обгрунтованою і підлягає скасуванню. Оскільки судова колегія в цивільних справах міського суду не звернула уваги на допущені судом першої інстанції недоліки, її ухвала також не може залишатися в силі.

Посилання ж судової колегії Київського міського суду на те, що спір між юридичними особами про визнання прилюдних торгів недійсними з підстав, передбачених ст. 399 ЦПК, повинен вирішуватись арбітражним судом, не грунтується на законі. АПК не передбачено розгляду скарг на дії судових виконавців арбітражним судом.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 336, 338 ЦПК, президія Київського міського суду постановлені у справі рішення скасувала і направила останню на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком