ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Виселенню наймача або членів його сім’ї на підставі ст. 116 ЖК України без надання іншого жилого приміщення мають передувати офіційні заходи запобігання виникненню такої ситуації або громадського впливу на наймача. Йдеться про заходи попередження, яких застосовують суди, прокурори, органи внутрішніх справ, адміністративні комісії виконкомів, або заходи громадського впливу, яких вживають збори мешканців будинку, члени житлово-будівельних кооперативів, трудові колективи, товариські суди й інші громадські організації за місцем роботи або проживання відповідача. Відповідно до правил ст. 29 ЦК * про допустимість доказування факт застосування таких заходів попередження чи громадського впливу має підтверджуватися письмовими доказами
 
 

Виселенню наймача або членів його сім’ї на підставі ст. 116 ЖК України без надання іншого жилого приміщення мають передувати офіційні заходи запобігання виникненню такої ситуації або громадського впливу на наймача. Йдеться про заходи попередження, яких застосовують суди, прокурори, органи внутрішніх справ, адміністративні комісії виконкомів, або заходи громадського впливу, яких вживають збори мешканців будинку, члени житлово-будівельних кооперативів, трудові колективи, товариські суди й інші громадські організації за місцем роботи або проживання відповідача. Відповідно до правил ст. 29 ЦК * про допустимість доказування факт застосування таких заходів попередження чи громадського впливу має підтверджуватися письмовими доказами

Рішення Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
від 29 жовтня 2003 р.
(в и т я г)

У червні 2001 р. С.М.П. звернувся до суду з позовом до С.М.В. про виселення її з належного йому жилого будинку, розташованого в одному із сіл Семенівського району Полтавської області. Обгрунтовуючи вимоги, позивач посилався на те, що в 1989 р. після реєстрації шлюбу з відповідачкою остання стала проживати в його будинку; після розірвання шлюбу в травні 2001 р. С.М.В. залишилася жити в будинку, але спільне проживання з нею неможливе, тому позивач просив виселити її із зазначеного будинку без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 17 вересня 2001 р. позов задоволено — постановлено виселити С.М.В. зі спірного будинку без надання іншого жилого приміщення.

У касаційній скарзі С.М.В., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з’ясування фактичних обставин справи, просила скасувати рішення суду, а справу направити на новий судовий розгляд.

Перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, залишившись проживати у спірному будинку після розірвання шлюбу, робить неможливим для позивача проживання з нею, тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 ЖК вона підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Проте зазначені висновки суду є помилковими й такими, що не узгоджуються з вимогами матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 17 постанови від 12 квітня 1985 р. № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Йдеться, зокрема, про заходи попередження, яких застосовують суди, прокурори, органи внутрішніх справ, адміністративні комісії виконкомів, а також заходи громадського впливу, яких вживають збори жильців будинку чи члени житлово-будівельних кооперативів, трудові колективи, товариські суди й інші громадські організації за місцем роботи або проживання відповідача.

Беручи до уваги офіційний характер заходів запобігання та громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім’ї на підставі ст. 116 ЖК без надання іншого жилого приміщення, і відповідно до правил ст. 29 ЦПК про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання та громадського впливу має підтверджуватися письмовими доказами.

У матеріалах справи даних про те, що до відповідачки застосовувалися будь-які заходи запобігання чи громадського впливу, відсутні.

З огляду на те, що суд встановив обставини справи повно й правильно, однак неправильно застосував норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України відповідно до п. 5 ст. 334, ст. 340 ЦПК касаційну скаргу С.М.В. задовольнила частково: рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 17 вересня 2001 р. скасувала, у задоволенні позову С.М.П. про виселення відмовила.

© 2017. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком