ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
4. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних із простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір нарахування відсотків
 
 

У березні 2001 р. М. звернувся в суд із позовом до У. та Л. про стягнення боргу. Позивач просив стягнути з відповідачів 10 тис. грн. за договором позики від 23 грудня 1997 р., а також згідно зі ст. 214 ЦК додатково 5 тис. 70 грн. з

урахуванням індексів інфляції за весь час прострочення та 3 % річних.

Рішенням Совєтського районного суду від 30 травня 2001 р., залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2001 р., позов задоволено частково: постановлено стягнути солідарно з У. та Л. на користь М. 10 тис. грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі М. просить змінити постановлені у справі судові рішення та задовольнити його позов у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що у травні 1996 р. позивач передав У. невстановлену суму, яку вона зобов’язалась повернути до кінця року, проте свого зобов’язання не виконала, а в грудні 1997 р. написала розписку, в якій визнала борг у сумі 10 тис. грн.

Проте суд стягнув 10 тис. грн. боргу солідарно з У. та Л., але рішення щодо стягнення з Л. не мотивував.

Суд також зазначив, що вимоги позивача щодо стягнення 5 тис. 70 грн. не підлягають задоволенню, оскільки згідно зі ст. 170 ЦК нарахування відсотків по грошових зобов’язаннях не допускаються, а за період прострочки інфляції не було.

Однак із матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути цю суму на підставі ст. 214 ЦК.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦК (у редакції від 8 жовтня 1999 р., яка набрала чинності з 3 листопада 1999 р.) боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних із простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір нарахування відсотків.

Суд у рішенні не навів мотивів незастосування цієї норми закону, а також доказів, на підставі яких він дійшов висновку про те, що не було інфляції за час прострочення відповідачкою повернення боргу.

За таких обставин рішення суду не може бути визнано таким, що відповідає вимогам статей 202, 203 ЦПК (у редакції, що діяла на час постановлення рішення).

На порушення вимог ст. 198, ч. 1 ст. 302 ЦПК протокол судового засідання в апеляційній інстанції не складався.

Постановлені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд у суд першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 336 ЦПК.

Керуючись ст. 334 ЦПК, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України рішення Совєтського районного суду від 30 травня 2001 р. та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2001 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком