ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
16-2001. Фактичне користування наданою особі в установленому порядку земельною ділянкою іншою особою не може бути підставою для передачі її останній у власність, якщо землю не було вилучено відповідно до законодавства у особи, якій раніше її було відведено в натурі (на місцевості)
 
 
У листопаді 1995 р. С. пред’явила до М. позов, у якому просила зобов’язати його повернути частину її земельної ділянки та не чинити перешкод у будівництві жилого будинку. В процесі розгляду справи вона остаточно визначила свої вимоги і просила зобов’язати М. повернути їй західну частину земельної ділянки площею 22 кв. метри та визнати недійсним виданий йому державний акт на право постійного користування землею в частині спірних 22 кв. метрів ділянки.

Позовні вимоги С. мотивувала тим, що рішенням Ялтинського міського виконавчого комітету (далі — міськвиконком) від 29 травня 1992 р. № 389 її чоловікові С.В. було виділено земельну ділянку площею 0,04 гектара для будівництва жилого будинку в м. Ялті, яку рішенням міськвиконкому від 12 липня 1993 р. № 475 було переведено на неї. Однак частину її ділянки із західної сторони відповідач безпідставно захопив і перешкоджає їй користуватися збудованою нею підпірною стіною. На порушення її прав спірні 22 кв. метри землі включено до державного акта на право користування землею, виданого М. на підставі рішення сесії Ялтинської міської ради від 29 листопада 1995 р.

М. пред’явив зустрічний позов про заборону будівництва і усунення перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою, посилаючись на те, що С. веде будівництво власного будинку з порушенням будівельних норм та<\!s>правил і створює цим перешкоди належному користуванню ним своїми будівлями.
<p>Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим (далі — АРК) від 16 березня 1999 р. в задоволенні вимог С. було відмовлено. Зустрічний позов М. задоволено частково. Зобов’язано С. не чинити М. перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного суду АРК від 26 квітня 1999 р. і постановою президії цього суду від 4 листопада того ж року згадане вище рішення було залишено без зміни.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування зазначених судових рішень і направлення справи на новий розгляд з тих підстав, що суд неповно з’ясував обставини останньої та не дав належної оцінки наявним у ній доказам. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.

Судом установлено, що рішенням міськвиконкому від 29 травня 1992 р. № 389 С.В. було виділено земельну ділянку площею 0,04 гектара в довічне успадковуване володіння для будівництва та обслуговування жилого будинку, а рішенням від 12 липня 1993 р. № 475 цю ділянку переведено на позивачку. Рішенням від 25 березня 1994 р. № 172 (4) затверджено план встановлених та погоджених у натурі меж земельної ділянки площею 0,04 гектара і вирішено видати державний акт на право користування землею, але у зв’язку з відсутністю бланків актів вважати С. землекористувачем із часу прийняття даного рішення сесією міської ради. Це рішення було затверджено на сесії міської ради 5 січня 1995 р.

Рішенням сесії міської ради від 29 листопада 1995 р. затверджено рішення міськвиконкому від 20 вересня 1995 р. про надання М. земельної ділянки площею 0,0243 гектара під обслуговування жилого будинку і господарських будівель, а 16 січня 1996 р. йому на цю ділянку видано державний акт.

Постановлюючи таке рішення, суд, не заперечивши зазначених вище обставин, дійшов висновку, що підстав для вилучення спірної земельної ділянки у М. та визнання в цій частині акта на право користування землею недійсним немає. При цьому він виходив із того, що спірна ділянка з 1 березня 1962 р., тобто з часу придбання будинку, була в користуванні М. Протягом багатьох років він освоював її, посадив фруктові дерева, побудував господарські споруди. Самовільно збудовані споруди в 1997 р. були узаконені міськвиконкомом.

На підтвердження факту багаторічного користування М. спірною земельною ділянкою суд послався на показання свідків. Проте обставини правомірності користування ділянкою можуть бути підтверджені тільки письмовими доказами. Посилання суду на рішення про виділення М. спірної ділянки та державний акт на право користування нею є безпідставним, оскільки вони прийняті після наділення і передачі землі в установленому законом порядку С. Передбаченого ЗК вилучення землі у останньої не проводилось.

Таким чином, рішення суду як постановлене за неповно з’ясованих обставин справи та з порушенням чинного законодавства має бути скасовано, так само, як і ухвала суду касаційної інстанції та постанова президії Верховного суду АРК. При новому розгляді суду необхідно повною мірою з’ясувати обставини виникнення у сторін права на користування спірною ділянкою, хто і які чинить перешкоди, інші обставини, що мають відношення до спірних питань, та залежно від установленого вирішити спір.

Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора України задовольнила, рішення Алуштинського міського суду, ухвалу судової колегії в цивільних справах та постанову президії Верховного суду АРК скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком