ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Положення ст. 17 Закону України «Про власність» щодо виникнення спільної сумісної власності членів сім’ї на майно, придбане внаслідок їх спільної праці, не поширюються на правовідносини, які мали місце до набрання чинності цим Законом, тобто до 15 квітня 1991 р.
 
 
У серпні 1997 р. К. звернувся в суд із позовом до С. і Л. про визнання договору дарування частково недійсним, визнання права власності на 1/2 будинку та її виділ і визначення порядку користування земельною ділянкою. Позивач зазначав, що з серпня 1985 р. по січень 1997 р. він перебував у фактичному шлюбі з С., вів із нею спільне господарство. В цей період вони за спільні та його особисті кошти збудували жилий будинок. У квітні 1997 р. С. без його згоди подарувала цей будинок своїй дочці Л. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати частково недійсним договір дарування жилого будинку, укладений 16 квітня 1997 р. між С. та Л., визнати за ним право власності на 1/2 будинку з її виділом та визначити порядок користування земельною ділянкою.

Рішенням Царичанського районного суду від 4 серпня 1998 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Дніпропетровського обласного суду від 3 вересня того ж року, позов було задоволено. Договір дарування будинку визнано частково недійсним. К. виділено у власність 52/100 будинку вартістю 6 тис. 927 грн., С. — 48/100 будинку вартістю 6 тис. 387 грн. із зазначенням у тому й іншому випадку конкретних приміщень. На користь С. стягнуто з К. грошову компенсацію в розмірі 270 грн. за перевищення виділеної йому в натурі частини будинку. На сторони покладено обов’язок по переобладнанню будинку. Визначено порядок користування земельною ділянкою: К. та С. виділено частини ділянки площею 1629 кв. метрів кожному, в спільному користуванні залишено ділянку п лощею 472 кв. метри.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі судових рішень. Президія Дніпропетровського обласного суду протест задовольнила з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що позивач жив із відповідачкою однією сім’єю, разом із нею збудував спірний будинок, а тому він має право на 1/2 цього будинку і зазначена обставина є підставою для визнання договору дарування частково недійсним. Проте такі висновки не є обгрунтованими, оскільки суд дійшов їх без належного з’ясування обставин справи та оцінки наявних у ній доказів, порушивши вимоги статей 15, 30, 62 ЦПК.

Визнаючи за позивачем право на 1/2 будинку, суд не встановив розміру його витрат на будівництво спірного будинку, не провів відповідних розрахунків, зазначивши, що встановлення розміру часток сторін є складним та неможливим, тому їх слід вважати рівними. При цьому суд також керувався положеннями ст. 17 Закону від 7 лютого 1991 р. «Про власність», якою передбачено, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Проте положення наведеного Закону поширюються на правовідносини, які виникли після 15 квітня 1991 р., а суд визнав, що будівництво спірного будинку здійснювалось у 1986—1990 рр.

Виходячи з того, що позивач має право на 1/2 будинку, який С. подарувала Л., суд визнав договір між останніми частково недійсним. Однак, виділивши позивачеві його частку, другу половину будинку суд виділив С., позбавивши таким чином права власності Л., хоча договір дарування не було визнано повністю недійсним.

У договорі дарування зазначено, що спірний будинок розташовано на земельній ділянці площею 1350 кв. метрів. Згідно ж із технічним паспортом будинку та довідкою селищної ради площа земельної ділянки складає 700Ккв. метрів. Це питання суд належним чином не з’ясував і визначив порядок користування земельною ділянкою загальною площею 3730 кв. метрів.

Залишаючи рішення районного суду без зміни, судова колегія обласного суду всупереч вимогам ст. 310 ЦПК не звернула уваги на допущені ним порушення.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 337, 338 ЦПК, президія Дніпропетровського обласного суду протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області та ухвалу судової колегії в цивільних справах Дніпропетровського обласного суду скасувала і направила справу на новий розгляд.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком