ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
44. При складанні покарань за сукупністю вироків, коли йдеться про приведення останніх у відповідність із КК України 2001 р., суд повинен менш суворий вид покарання перевести в більш суворий виходячи зі співвідношення, визначеного в ст. 72 цього Кодексу
 
 

Вироком Апеляційного суду Полтавської області від 18 жовтня 2002 р. Х. на підставі ст. 42 КК 1960 р. засуджено за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачено п. «а» ст. 93 та ч. 3 ст. 142 цього Кодексу, на 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Відповідно до ст. 43 КК 1960 р. до призначеного покарання приєднано шість місяців позбавлення волі, не відбутих Х. за попереднім вироком (за ст. 114 КК 1960 р. — ухилення від сплати аліментів на утримання дітей). Х. визнаний винним у вчиненні розбійного нападу та умисного вбивства за таких обставин. 10 липня 2001 р. приблизно о 12-й годині він, узявши замотаний у ганчірку ніж і тканинні рукавички, поїхав разом зі П. до Б. додому. Розповівши, що остання нібито винна йому гроші і не хоче впускати його до себе, Х. попросив П. піти з ним до Б. і назватися представником Пенсійного фонду, для того щоб потрапити до квартири Б. і поговорити з нею, на що П. погодилась. Таким чином вони проникли у помешкання Б. Коли всі вийшли із зали в коридор, а П., не знаючи намірів Х., підійшла до дверей, щоб вийти з квартири, він непомітно вихопив із пакета ніж і, накинувши на обличчя Б. ганчірку, щоб та не кричала, вчинив на неї розбійний напад з метою заволодіння грошима. Діючи з прямим умислом на позбавлення потерпілої життя, Х. завдав їй чотири удари ножем у ліву частину грудної клітки. Пересвідчившись, що Б. мертва, Х. надів тканинні рукавички, знайшов у шухляді 880 доларів США, заволодів ними і разом із П. з місця злочину зник.

У касаційній скарзі потерпілий Г. порушив питання про скасування вироку щодо Х. і направлення справи на додаткове розслідування з мотивів однобічності й неповноти проведеного досудового слідства та істотного порушення вимог кримінального закону. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що скарга задоволенню не підлягає, а вирок треба зміненими в порядку ст. 395 КПК.

Як убачається з матеріалів справи, суд правильно встановив фактичні обставини вчинення Х. розбійного нападу та вбивства з корисливих мотивів при розбої. Висновок суду про доведеність вини засудженого у вчиненні інкримінованих злочинів за зазначених у вироку обставин грунтується на досліджених у судовому засіданні і наведених у вироку доказах. Суд застосував матеріальний закон відповідно до встановлених у справі фактичних обставин і правильно кваліфікував дії Х. за п. «а» ст. 93, ч. 3 ст. 142 КК 1960 р. Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й об’єктивно розглянути справу, не встановлено. Покарання Х. призначено відповідно до вимог закону з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, даних про особу засудженого, обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Проте, перевіряючи справу в повному обсязі в порядку, передбаченому ст. 395 КПК, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України встановила, що, повністю приєднуючи згідно зі ст. 43 КК до покарання за вироком від 18 жовтня 2002 р. шість місяців позбавлення волі, не відбуті, за попереднім вироком від 20 червня 2001 р., виконання якого було відстрочено на один рік, суд припустився помилки. Статтею 114 КК 1960 р. за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей було передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до одного року або виправні роботи на той же строк. Частиною 1 ст. 164 КК 2001 р. за цей злочин установлено покарання у виді виправних робіт на строк до одного року або обмеження волі на той же строк.

За таких обставин, відповідно до пунктів 5 і 6 розд. ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» і статей 71 та 72 КК при складенні покарань за сукупністю вироків суд повинен був менш суворий вид покарання перевести в більш суворий виходячи зі співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі. Тобто приєднанню підлягало невідбуте покарання за попереднім вироком у виді трьох місяців позбавлення волі. Виходячи з наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Г. залишила без задоволення, а відповідно до ст. 43 КК 1960 р. повністю приєднала до покарання, призначеного Х. вироком від 18 жовтня 2002 р., покарання, не відбуте ним за вироком від 20 червня 2001 р., у виді трьох місяців позбавлення волі й остаточно визначила засудженому 12 років і три місяці позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком