ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-54. При відмежуванні умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, необхідно ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винної особи
 
 

Вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 29 червня 2000 р. Г. засуджено за ч. 2 ст. 206 КК на два роки і за ст. 98 КК на три роки позбавлення волі, а за сукупністю злочинів відповідно до ст. 42 КК — на чотири роки позбавлення волі.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Запорізького обласного суду від 16 серпня 2000 р. вирок щодо Г. змінено — призначене йому покарання пом’якшено до трьох років позбавлення волі.

Г. засуджено за злісне хуліганство й вбивство з необережності, вчинені за таких обставин.

Як визнав суд, 20 лютого 1999 р. приблизно о 21-й годині Г. у приміщенні бару, грубо порушуючи громадський порядок і виражаючи явну неповагу до суспільства, з хуліганських мотивів у присутності громадян двічі побив К., завдавши йому удари кулаком в обличчя. Ці дії були припинені завдяки втручанню знайомих К. і завідуючої баром Ф. Своїми діями Г. заподіяв К. легкі тілесні ушкодження без розладу здоров’я.

Того ж дня в проміжку між 22-ю та 22-ю годиною 30 хвилинами Г. на території міського скверу на грунті особистої неприязні вбив із необережності К., умисно завдавши йому числені удари кулаками по голові, шиї, тулубу та в ділянку серця. Смерть потерпілого настала на місці події від закритої травми грудної клітки, яка супроводжувалася струсом серця, що призвело до гострої зупинки кровообігу внаслідок фібриляції серця.

Розглянувши дану справу за протестом Голови Верховного Суду України, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України скасувала вирок у частині засудження Г. за ст. 98 КК, пославшись на таке.

Висновок суду про доведеність винуватості Г. у вчиненні злісного хуліганства, що відзначалося особливою зухвалістю і заподіянням потерпілому легких тілесних ушкоджень, які не спричинили розладу здоров’я, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується розглянутими в судовому засіданні та наведеними у вироку доказами і є обгрунтованим. Дії Г. за ч. 2 ст. 206 КК кваліфіковано правильно. Суд також правильно встановив фактичні обставини справи за епізодом вчинення Г. злочинних дій щодо К., внаслідок яких сталася його смерть. Разом з тим він не дав належної оцінки всім зібраним у справі доказам, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу Г., внаслідок чого перекваліфікував його дії з ч. 3 ст. 101 на ст. 98 КК як убивство з необережності.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 1 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини», для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин злочину, зокрема враховувати знаряддя та спосіб його вчинення, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій та ін. На порушення цих вимог суд не врахував деяких обставин, які мають істотне значення для розгляду справи.

Матеріалами справи встановлено, і суд визнав у вироку, що Г. після побиття К. у приміщенні бару продовжив бійку з ним на території міського скверу, де також завдав потерпілому численні удари кулаками по голові, шиї, тулубу та в грудну клітку. Коли потерпілий впав і застогнав від болю, Г. припинив свої дії. У цей час до них підійшли С. та П., які намагалися підняти К., але не змогли цього зробити, оскільки останній був непритомним. Лікарі швидкої медичної допомоги, які прибули на місце події, констатували, що потерпілий помер. Із висновку судово-медичної експертизи видно, що на трупі К. виявлено тілесні ушкодження у вигляді саден, крововиливів на голові, обличчі, шиї, грудній клітці та верхніх кінцівках. Два крововиливи на передній боковій поверхні грудної клітки в ділянці 7—8-го та 10—11-го ребер спричинили рефлекторну зупинку серця і є тяжкими тілесними ушкодженнями за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння. Смерть потерпілого настала від закритої травми грудної клітки, яка супроводжувалася струсом серця, що призвело до гострої зупинки кровообігу внаслідок фібриляції серця.

Визнаючи Г. винним у тому, що він на грунті особистих неприязних стосунків заподіяв К. тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, суд кваліфікував його дії як убивство з необережності. Проте правильність такої кваліфікації є сумнівною. Суд не врахував характеру дій Г., а саме того, що він умисно з великою силою завдав два удари кулаком у життєво важливий орган — грудну клітку в ділянці серця і що саме цими ударами потерпілому було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть. За таких обставин вирок суду в частині засудження Г. за ст. 98 КК підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно більш ретельно перевірити спрямованість умислу засудженого при нанесенні ударів К. у життєво важливий орган, дати належну оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи, і кваліфікувати його дії відповідно до встановленого.

Якщо буде встановлено, що Г. вчинив більш тяжкий злочин, ніж передбачений ст. 98 КК, то міра покарання, призначена йому за скасованим вироком, не відповідатиме характеру і ступеню суспільної небезпечності його дій.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком