ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Відповідно до абзацу 5 ч. 4 ст. 25 КК України особа, що засуджувалась умовно до позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці й направлялася для відбування покарання у місця позбавлення волі, при новому засудженні до позбавлення волі має відбувати це покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму
 
 
Вироком Зачепилівського районного суду Харківської області від 16 січня 1998 р. К., раніше судимого (16 травня 1989 р. його було засуджено за ч. 3 ст. 81 КК із застосуванням ст. 251 КК на три роки позбавлення волі умовно з обов’язковим залученням до праці, а за ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 січня 1991 р. на підставі ч. 5 ст. 251 КК направлено для подальшого відбування покарання на один рік чотири місяці три дні до виправно-трудової колонії загального режиму; 30 травня 1996 р. за ч. 3 ст. 140 КК — на три роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна та відстрочкою виконання вироку на підставі ст. 461 КК на два роки), засудженоКза ч. 2 ст. 140 КК на три роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна та за ч. 3 ст. 140 КК на чотири роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна. На підставі ст. 42 КК йому визначено чотири роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а відповідно до ст. 43 КК за сукупністю вироків остаточно — п’ять років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з конфіскацією всього майна.

Постановою президії Харківського обласного суду від 4 грудня 1998 р. вирок змінено — місцем відбування К. покарання визначено виправно-трудову колонію посиленого режиму.

К. засуджено за те, що, будучи раніше судимим за корисливі злочини, він починаючи з другої половини серпня 1996 р. по 6 вересня 1997 р. таємно викрав особисте майно М. з його подвір’я та будинку з проникненням у житло й усього за 13 разів викрав його на загальну суму 4 тис. 24 грн., заподіявши потерпілому значну шкоду.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постанови президії Харківського обласного суду щодо К. та залишення без зміни вироку Зачепилівського районного суду. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест задовольнила з такихКпідстав.

Винність К. у вчиненні злочинів, за які його засуджено, доведено, його дії правильно кваліфіковано за частинами 2, 3 ст. 140 КК.

У справі встановлено, що К. раніше відбував покарання у вигляді позбавлення волі — ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 січня 1991 р. його як умовно засудженого до позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці на підставі ч. 5 ст. 251 КК було направлено для подальшого відбування покарання на один рік чотири місяці три дні до виправно-трудової колонії загального режиму, звідки 30 травня 1992 р. було звільнено у зв’язку з відбуттям покарання. Тому суд відповідно до вимог абзацу 5 ч. 4 ст. 25 КК обгрунтовано призначив засудженому відбування покарання за новим вироком у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Президія ж Харківського обласного суду безпідставно та без обгрунтування свого рішення змінила режим виправно-трудової колонії з суворого на посилений. Виходячи з наведеного судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, постанову президії Харківського обласного суду від 4 грудня 1998 р. щодо К. скасувала, а вирок Зачепилівського районного суду Харківської області від 16 січня 1998 р. залишила без зміни.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком