ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
33. Кошти, отримані за договором позики, не включаються до валового доходу та не можуть бути об’єктом оподаткування, оскільки сам факт отримання грошових коштів за таким договором не свідчить про отримання доходу
 
 

У травні 2002 року ВАТ «Бердичівський м’ясокомбінат» (далі —ВАТ) звернулося в суд з позовом до Бердичівської об’єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі — ДПІ) про визнання частково недійсним рішення цього органу. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неправомірно застосував до ВАТ штрафні санкції, оскільки суми, одержані за договорами позики, не підлягають включенню до валових доходів. Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на їх безпідставність. Господарський суд Житомирської області рішенням від 18 липня 2002 р., залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2002 р., позов задовольнив.

Вищий господарський суд України постановою від 11—24 березня 2003 р. скасував зазначені судові рішення, а позов залишив без розгляду з тих підстав, що суди, вирішуючи цей спір, порушили вимоги п. 1 ст. 63 ПК, а саме: прийняли до провадження позовну заяву, підписану особою, яка не мала право її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. Верховний Суд України ухвалою від 29 травня 2003 р. за касаційною скаргою ВАТ порушив провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 11—24 березня 2003 р. з мотивів її невідповідності нормам матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і рішення, що приймали суди у процесі її розгляду, Судова палата вирішила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 54 ГПК позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі та підписується посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином—суб’єктом підприємницької діяльності або його представником. Згідно з ч. 2 ст. 28 ГПК керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Чинним законодавством передбачено, що суддя у процесі підготовки справи до розгляду з метою забезпечення правильного та своєчасного розгляду господарського спору , може зобов’язати сторони виконати певні дії, зокрема надати документи, що підтверджують повноваження представників. Скасовуючи рішення Господарського суду Житомирської області та постанову Київського апеляційного господарського суду, Вищий господарський суд України порушив вимоги статті 1117 КПК, вийшовши за межі своїх повноважень, оскільки касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції належним чином перевірив повноваження особи, котра підписала позовну заяву від імені позивача та правомірно прийняв її до провадження. Натомість Вищий господарський суд України, порушивши вимоги ст. 11111 ГПК, неправильно зазначив дату прийняття постанови, оскільки ухвалою від 11березня 2003 р. було відкладено розгляд справи на 24 березня 2003 р. Таким чином, постанова прийнята 24 березня 2003 р., а не 11—24 березня 2003 р., як зазначив суд. Відповідно до ст. 3 Закону від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань. Згідно з п. 4. 1. ст. 4 цього ж Закону валовий доход — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їїмежами.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. за№ 87, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р. за №397/3690), визначає доходи як збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників). Власним капіталом є частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав кошти за договорами позики.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про те, що кошти отримані на за договорами позики не повинні включатися до валового доходу та бути об’єктом оподаткування, оскільки сам факт отримання грошових коштів за договором позики не може свідчити про отримання доходу. За таких обставин, керуючись статтями 11117—11120 ГПК, Верховний Суд України постанову Вищого господарського суду України від 11—24 березня 2003р. скасував, постанову Київського апеляційного господарського суду від 26грудня 2002 р. залишив у силі.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком