ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
55. Боржник не несе відповідальності за невиконання зобов’язання, яке не могло бути виконане ним унаслідок прострочення кредитора
 
 
У листопаді 2001 р. агропромислове сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Южная-Холдинг» (далі — ТОВ) звернулося в Господарський суд Полтавської області з позовом до ЗАТ «Полтавська птахофабрика» (далі — ЗАТ) про стягнення 20 тис. грн. Обгрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ послалося на положення ч. 2 ст. 246 ЦК.
Господарський суд Полтавської області рішенням від 15 січня 2002 р. у позові відмовив.

Постановою Вищого господарського суду України від 2 квітня 2002 р. зазначене рішення скасовано й ухвалено нове — про задоволення позову.

20 червня 2002 р. Верховний Суд України за касаційною скаргою ЗАТ порушив провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України. Касаційну скаргу, в якій ЗАТ посилалося на неправильне застосування судом норм матеріального права, задоволено з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що сторони уклали договір від 16 липня 2001 р., згідно з яким ЗАТ зобов’язалося продати ТОВ партію добових курчат у кількості 20 тис. 400 штук. Постачання товару передбачалося розпочати із 6 вересня 2001 р. Передбачену договором вартість товару — 50 тис. грн. — ТОВ зобов’язалося сплатити наперед у такі строки: 10 % — упродовж 5 днів з дня підписання договору, але не пізніше 22 липня 2001 р., 90 % — до початку закладання яєць, але не пізніше 16 серпня 2001 р. Фактично ТОВ перерахувало ЗАТ 20 тис. грн., а саме платіжним дорученням від 24 липня 2001 р. № 1195 — 5 тис. грн., та від 17 серпня 2001 р. № 259 — 15 тис. грн., що становить 40 % від обумовленої договором суми. Листом від 21 серпня 2001 р. ЗАТ повідомило ТОВ, що у зв’язку з недодержанням умов договору (перерахування до 16 серпня 2001 р. 50 тис. грн.) закладання яєць на інкубацію зупинене, і просило вжити заходів до виконання умов. Листами від 23 серпня 2001 р. та від 3 вересня 2001 р. ТОВ повідомило ЗАТ, що відмовляється від придбання 20 тис. штук курчат.

Згідно з ч. 2 ст. 213 ЦК, якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, які відповідно до ст. 203 цього Кодексу слід розуміти як витрати, зроблені кредитором, втрату або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи. Аналогічна норма міститься у ч. 2 ст. 246 ЦК, відповідно до якої покупець вправі, повідомивши поставщика, відмовитись від прийняття продукції, поставка якої прострочена, якщо в договорі не передбачено інше.

Проте зазначені норми потрібно застосовувати з урахуванням положень ч. 3 ст. 213 ЦК, згідно з якою боржник не визнається таким, що прострочив, поки зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Останній визнається таким, що прострочив, зокрема, в тому разі, якщо не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов’язання (ч. 1 ст. 215 ЦК).

Суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо прострочення ТОВ, оскільки зобов’язання з перерахування передбаченої договором суми могло бути виконане ним до початку закладання яєць на інкубацію, але не пізніше 16 серпня 2001 р. Зазначене зобов’язання ТОВ виконало частково — перераховані ним кошти становлять менше половини обумовленої суми.

Відповідно до ст. 162 ЦК одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

За таких обставин не було правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ.

Виходячи з викладеного Верховний Суд України визнав, що оскаржена постанова Вищого господарського суду України ухвалена з порушенням норм матеріального права, тому скасував її, а скасоване нею законне та обгрунтоване рішення суду першої інстанції залишив у силі.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком