ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
57. Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь
 
 

Вироком Апеляційного суду м. Севастополя від 24 грудня 2002 р. К. виправдано за ч. 2 ст. 140 КК 1960 р. у зв’язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину. Органи досудового слідства обвинуватили К. у тому, що він 29 грудня 2000 р. приблизно о 18-й годині, перебуваючи в офісі юридичної фірми, за попереднім зговором з іншою особою викрав барсетку з грошима й документами, які належали Ж., чим заподіяв потерпілому значну матеріальну шкоду на загальну суму 1 тис. 425 грн. Під час розгляду справи суд дійшов висновку, що обвинувачення грунтується на припущеннях, які не можна покласти в основу обвинувального вироку, і виправдав К.

У касаційній скарзі потерпілий Ж. просив вирок щодо К. скасувати і направити справу на новий судовий розгляд, пославшись на те, що досліджені докази оцінені судом однобічно, а викладені у вироку висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора про необхідність залишення судового рішення без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Як убачається з матеріалів справи, обвинувачення К. у таємному викраденні індивідуального майна Ж. грунтується лише на факті зникнення барсетки, а також упізнанні К. потерпілим і свідком Ж-вим як особи, після відвідання якою офісу юридичної фірми було виявлено пропажу. Будь-яких інших доказів причетності К. до вчинення злочину органами досудового слідства не наведено. Аналіз наявних у матеріалах справи доказів підтверджує правильність висновку суду про недоведеність винності К. у вчиненні крадіжки. Цей висновок наведеними у скарзі доводами не спростовується.

Матеріали справи свідчать про те, що зібрані докази повно та всебічно досліджені судом і належно оцінені у вироку, а всі можливості для одержання додаткових доказів вичерпані. Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б могли бути підставою для скасування чи зміни вироку, під час досудового або судового слідства не встановлено. З огляду на наведене колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу потерпілого Ж. залишила без задоволення, а вирок Апеляційного суду м. Севастополя від 24 грудня 2002 р. — без зміни.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком