ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
23-2001. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, і питання про його застосування може вирішуватися лише після повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи й характеру ставлення батьків до дітей.
Опікунська рада при виконавчому комітеті міської ради не є тим органом, що згідно із законодавством дає письмовий висновок щодо позбавлення батьківства, бере участь у розгляді справи судом і якому може бути передано дитину на опікування. Таким органом може бути, зокрема, відділ освіти міської ради
 
 
Рішенням Вінницького районного суду від 25 лютого 1999 р. П.Ю. було позбавлено батьківських прав щодо дочки П.О., 1987 року народження, і передано останню під опіку опікунської ради при виконавчому комітеті Вінницької міської ради. У касаційному порядку справа не розглядалась.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування рішення з направленням справи на новий розгляд. Президія Вінницького обласного суду протест задовольнила з таких підстав.

Судом не додержано вимог ч. 2 ст. 71 КпШС щодо обов’язкової наявності при розгляді справи про позбавлення батьківських прав письмового висновку органів опіки і піклування. Відповідно до чинного законодавства в даній справі таким органом має бути відділ освіти Вінницької міської ради.

Разом з тим, як видно з матеріалів справи, висновок щодо доцільності позбавлення П.Ю. батьківських прав було подано опікунською радою при Вінницькому міському виконавчому комітеті, яка не є органом опіки і піклування, а суд при розгляді справи цю обставину до уваги не взяв. Крім того, в резолютивній частині рішення суд постановив передати неповнолітню П.О. під опіку цій же опікунській раді.

Вирішуючи питання про передачу дитини на опікування органів опіки і піклування при позбавленні батьківських прав за ст. 72 КпШС, суд також неправильно визначив орган опіки і піклування.

Підстави для позбавлення батьківських прав передбачено ч. 1 ст. 70 КпШС. Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 р. № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України», позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, а тому питання про його застосування може вирішуватися лише після повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи і характеру ставлення батьків до дітей.

Постановлюючи рішення, суд керувався тим, що відповідач не брав участі у вихованні дочки, обмежуючись сплатою аліментів у розмірі 16,3 % заробітку лише у 1990—1996 рр. Проте висновок суду не можна визнати обгрунтованим, оскільки він не підтверджується матеріалами справи і суперечить наявним у ній доказам.

Суд виходив із того, що крім аліментів П.Ю. іншої матеріальної допомоги на утримання дочки не надавав. Однак відповідач у судовому засіданні пояснив, що він тривалий час одержував низьку заробітну плату, протягом чотирьох років мешкав у Москві, де шукав роботу і надавав матеріальну допомогу залежно від свого майнового становища. Неповнолітня П.О. підтвердила, що батько купував їй взуття.

Відповідно до вимог ст. 40 ЦПК пояснення сторін підлягають перевірці та оцінці поряд з іншими зібраними у справі доказами.

Суд не вжив заходів до встановлення фактичних відносин, які склалися між батьком і дочкою. Так, відповідач пояснив, що відносини з дочкою погіршились після смерті її матері Л.З., оскільки дитину проти нього настроює її баба Л.М., з якою П.О. проживає і яка не дозволяє йому до них приходити. Поза увагою суду залишились також пояснення відповідача про те, що він любить дочку і бажає разом з Л.М. займатись її вихованням.

Оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов’язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою, а суд вирішив питання щодо П.Ю. без повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи й тих фактичних відносин, які склалися між батьком та дочкою, порушивши вимоги статей 15, 30, 62, 202 ЦПК, рішення не може залишатися в силі. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і залежно від установленого вирішити спір.

Виходячи з наведеного президія Вінницького обласного суду протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Вінницького районного суду скасувала і направила справу на новий розгляд.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком