ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
36. Заявлені до державної виконавчої служби вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної стягувачу державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження, мають розглядатися судом незалежно від того, що попередньо дії державного виконавця не оскаржувалися
 
 

7 липня 2000 р. М. звернулась у суд із позовом до відділу державної виконавчої служби Прилуцького районного управління юстиції про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, посилаючись на те, що вироком суду від 13 листопада 1998 р. постановлено стягнути з засудженого Ч. на її користь 3 тис.

128 грн. матеріальної і 2 тис. грн. моральної шкоди, проте на стадії виконання вироку виконавчою службою було невірно визначено розмір щомісячних платежів, які мали утримуватись із заробітку засудженого Ч., і допущено зволікання при проведенні виконавчих дій. Тому позивачка просила стягнути з відповідача 659 грн., які він своєчасно не стягнув із заробітку Ч., та відшкодувати заподіяну їй неналежним виконанням вироку суду моральну шкоду на підставі ст. 56 Конституції.

Рішенням Прилуцького міського суду Чернігівської області від 4 вересня 2000 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Чернігівського обласного суду від 10 листопада 2000 р., в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі К. просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України визнала за необхідне касаційну скаргу задовольнити з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 86 Закону від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження» збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст. 202 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Суд, залишаючи позов без задоволення, виходив з того, що він не має можливості вирішити позов по суті, оскільки позивачка не оскаржила в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК, незаконні дії державної виконавчої служби. Проте погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він суперечить нормам процесуального і матеріального права.

Так, положення ст. 86 Закону «Про виконавче провадження» надає право стягувачу звернутися до суду з позовом у разі невиконання рішення суду. Відповідальність юридичної особи може застосовуватись як при неможливості виконання рішення внаслідок непроведення нею стягнення коштів з боржника, так і при утрудненні у зв’язку з цим його виконання. Наявність вини у невиконанні рішення доводиться відповідно до положень ст. 30 ЦПК.

Що ж до відшкодування моральної шкоди, то для застосування ст. 56 Конституції закон не зобов’язує позивача попередньо оскаржувати дії державного виконавця.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка порушила питання про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції. За таких обставин суд повинен був вирішити спір по суті заявлених вимог залежно від їх доведеності відповідно до вимог ст. 202 ЦПК.

Оскільки зазначені порушення норм процесуального і матеріального права призвели до неправильного вирішення спору, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, рішення Прилуцького міського суду від 4 вересня 2000 р. та ухвалу судової колегії в цивільних справах Чернігівського обласного суду від 10 жовтня 2000 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком