ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Вирішуючи питання про відсутність вини роботодавця у затримці розрахунку при звільненні працівника, суд не може виходити лише з факту відсутності на час звільнення коштів на рахунку роботодавця, а має з’ясувати, чи не з вини останнього виникло таке становище
 
 
У серпні 1997 р. П. звернулася в суд із позовом до Дніпропетровського інституту «Діпромашзбагачення» (далі — інститут) про стягнення заробітної плати та компенсації за її затримку. Позивачка зазначала, що інститут, де вона працює провідним інженером, протягом останніх восьми місяців не сплачує їй заробітну плату, заборгованість із якої складає 1 тис. 425 грн. 59 коп. У вересні того ж року П. доповнила свої вимоги: посилаючись на те, що 23 вересня її було звільнено з роботи, але розрахунок із нею повністю не проведено, позивачка просила стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату в сумі 1 тис. 219Кгрн. 38 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку і 150 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 1997 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Дніпропетровського обласного суду від 18 грудня того ж року, постановлено стягнути з інституту на користь П. заробітну плату в сумі 1 тис. 213 грн. 38 коп., компенсацію за порушення строків її виплати в сумі 14 грн. 33 коп. та 61 грн. 38 коп. державного мита. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою президії Дніпропетровського обласного суду від 23 грудня 1998 р. протест заступника Голови Верховного Суду України було залишено без задоволення.

У новому протесті заступник Голови Верховного Суду України порушив питання про скасування зазначених судових рішень у частині стягнення компенсації за недодержання строків виплати заробітної плати та відмови у позові про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.

Відмовляючи в позові про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд дійшов висновку, що вини відповідача в ній немає, тому що на день звільнення позивачки на рахунку інституту не було достатньої суми. Проте такий висновок не є обгрунтованим, оскільки на порушення вимог статей 15, 30 ЦПК судом неповно з’ясовані обставини, які мають значення для вирішення справи, та належно не перевірені доводи сторін із цього питання.

Відповідно до вимог ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Посилаючись на відсутність коштів на рахунку відповідача, суд належно не з’ясував, у результаті яких саме (законних чи протиправних) та чиїх дій (бездіяльності) або яких обставин настав такий наслідок. Не перевірено також, чи була у відповідача можливість виплатити належні П. суми вже після її звільнення.

У скарзі в порядку нагляду П. послалась на те, що станом на 8 жовтня 1997 р. на рахунку відповідача були 1 тис. 955 грн. і рішенням Бабушкінського районного суду від 15 липня 1998 р. з інституту стягнуто за затримку розрахунку 442 грн. на користь У., яку також було звільнено з роботи 23 вересня 1997 р. Копію цього рішення долучено до скарги. Наведене має значення для вирішення справи.

Стягуючи на користь позивачки компенсацію у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати, суд не врахував, що Постановою Верховної Ради України від 20 лютого 1996 р. № 49/96-ВР «Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України «Про оплату праці» та встановлення мінімального розміру пенсії за віком» час введення в дію ст. 34 цього Закону (був прийнятий 24 березня 1995 р.) пов’язувався з розробленням і затвердженням Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати. Цим Положенням, яке було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. № 1427, тобто після розгляду справи, передбачено виплату компенсації починаючи з 1 січня 1998 р., якщо індекс цін на споживчіКтовари й тарифів на послуги за період затримки зріс більше ніж на 1 %.

Судова колегія і президія обласного суду на порушення вимог статей 310, 336 ЦПК на допущені судом першої інстанції помилки уваги не звернули.

За таких обставин постановлені судові рішення в зазначеній частині залишатися в силі не можуть. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити передбачених законом заходів до всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи і залежно від установленого вирішити спір відповідно до вимог закону.

Виходячи з наведеного й керуючись статтями 336, 338 ЦПК, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Бабушкінського районного суду, ухвалу судової колегії в цивільних справах Дніпропетровського обласного суду і постанову президії цього ж суду в частині позовних вимог про стягнення компенсації за порушення строків виплати заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувала і направила справу в цій частині до суду першої інстанції на новий розгляд.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком