ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
29. У разі смерті особи рядового, начальницького чи вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України при виконанні службових обов’язків її спадкоємцям виплачуються страхові суми відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» і порядку та умов страхування зазначених осіб, встановлених Кабінетом Міністрів України. На ці випадки дія ст. 4401 ЦК України не поширюється
 
 

У липні 2000 р. Л.Г. та Л.А. звернулися в суд із позовом до УМВС України в Херсонській області про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 14 січня 2000 р. під час проведення учбових занять з особовим складом ДПС ДАІ м. Херсона внаслідок некомпетентності та безвідповідальності керівництва зазначеного УМВС загинув їх син — інспектор ДАІ Л.П. Наведеними обставинами їм, позивачам, заподіяно моральну шкоду, розмір якої вони визначили у 100 тис. грн.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 26 вересня 2001 р., залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 15 січня 2002 р., позовні вимоги Л.Г. та Л.А. частково задоволені: стягнуто на користь Л.Г. та Л.А. по 10 тис. грн. кожному.

У касаційній скарзі УМВС України в Херсонській області просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове, яким зобов’язати відповідний орган Державного казначейства України виплатити позивачам визначену судом суму моральної шкоди.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суди виходили з того, що внаслідок смерті потерпілого позивачам заподіяно моральну шкоду — порушенням сімейного побуту і життєвих устоїв, — яка компенсується додатково з підстав, передбачених ст. 4401 ЦК. Проте з таким тлумаченням матеріальних норм, що регулюють відповідальність відповідача за смерть його працівника, погодитися не можна.

Зміст, коло суб’єктів і розмір відшкодування страхування в разі загибелі (смерті) працівника у зв’язку з особливістю об’єкта посягання врегульовані ст. 23 Закону від 20 грудня 1990 р. № 565-XII «Про міліцію», постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 1992 р. № 627 «Про внесення змін до Положення про порядок і умови державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки», постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р. № 488 «Про Умови державного обов’язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов’язаних, призваних на збори, і порядок виплати їм та членам їх сімей страхових сум». Цими спеціальними нормами відшкодування моральної шкоди страхувальникам не передбачено.

Покладення відповідальності з підстав, передбачених загальною нормою ст. 4401 ЦК, суперечить зазначеним спеціальним правилам відшкодування шкоди страхувальникам, виходить за межі кола осіб, визначених законодавством, яким врегульовані правовідносини, що склалися між сторонами, і перевищує передбачений розмір відшкодування.

Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, але неправильно застосовано закон, який не поширюється на зазначені правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 334, 335, 340 ЦПК, рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 26 вересня 2001 р. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 15 січня 2002 р. скасувала і в позові Л.Г. та Л.А. про стягнення моральної шкоди відмовила.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком