ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
43. Не дозволяється включення до податкового кредиту сум, сплата яких не підтверджена податковими накладними
 
 
У серпні 2000 р. ТОВ «Вернік» (далі — ТОВ) звернулось до Арбітражного суду Кіровоградської області з позовом про визнання недійсним рішення ДПІ у м. Кіровограді від 28 липня 2000 р. Позовні вимоги мотивовані тим, що операції з придбання об’єктів нерухомості фактично відбулися, висновки відповідача про безпідставне віднесення до податкового кредиту сум ПДВ за зазначеними операціями є помилковими. Порушення, передбачені п. 5 Порядку заповнення податкової накладної (затверджений наказом ДПА України від 30 травня 1997 р. № 165; зміни внесено наказом від 8 листопада 1998 р. № 469), не можуть братися до уваги, оскільки рішенням Вищого арбітражного суду України від
21 грудня 1999 р. було визнано недійсною ч. 1 п. 5 зазначеного Порядку. Позивач також посилався на те, що відповідальність за правильність і повноту оформлення податкової накладної покладається виключно на продавця, а помилки при її складенні не можна вважати порушенням податкового законодавства покупцем.

ДПІ у м. Кіровограді проти позову заперечувало, стверджуючи, що рішення прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства.

Арбітражний суд Кіровоградської області рішенням від 13 лютого 2001 р. у позові відмовив з тих мотивів, що не дозволяється включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Постановою Арбітражного суду Кіровоградської області від 24 квітня

2001 р. зазначене рішення скасоване, позов задоволено. Постанова обгрунтована тим, що єдиною підставою для невизнання податкового кредиту є непідтвердження сум податковими накладними, а порушення при заповненні податкових накладних згідно з вимогами підпункту 7.2.1. Закону від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі — Закон від 3 квітня 1997 р.) не є такою підставою.

Постановою Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2001 р. постанова Арбітражного суду Кіровоградської області залишена без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Кіровограді просила скасувати постанову Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2001 р. та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд України визнав, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як було встановлено судами при розгляді спору, 10 березня 2000 р. ТОВ уклало з КСП чотири договори купівлі-продажу основних засобів на загальну суму 759 тис. 626 грн., у тому числі ПДВ — 126 тис. 604 грн. Усі придбані товариством основні засоби згідно з умовами договорів лізингу від 11 березня 2000 р. № 1—4 були передані в оренду на 241 місяць цьому ж КСП на наступний день після придбання. Орендну плату за кожний переданий об’єкт на весь період дії договорів встановлено в сумі 100 грн. За придбані об’єкти ТОВ 11 березня 2000 р. видало КСП простий вексель номінальною вартістю 759 тис. 626 грн. з терміном погашення через 241 місяць.

В акті ДПІ, крім того, зазначалося, що надана для перевірки податкова накладна від 10 березня 2000 р. № 3 не відповідала вимогам закону, а саме: підпункту 7.2.1 ст. 7 Закону від 3 квітня 1997 р. та підпунктам 12.1, 12.2, 12.5 п. 12 Порядку заповнення податкової накладної, оскільки не були зазначені дата виникнення податкових зобов’язань у продавця і, відповідно, дата виникнення права на податковий кредит у покупця, номенклатура поставки товарів, ціна продажу одиниці продукції.

Аналогічний порядок розрахунків застосований позивачем і щодо договорів купівлі-продажу нерухомості на суму 6 млн. 386 тис. 586 грн., у тому числі ПДВ — 1 млн. 064 тис. 431 грн., з ПКП ім. Чапаєва.

На думку колегій суддів судової палати з господарських справ Верховного Суду України, оскільки розрахунок за придбані об’єкти здійснювався векселем, строк погашення якого наставав через 241 місяць, то це не давало позивачу підстав для зарахування до податкового кредиту сум ПДВ, включених до векселя.

Відповідно до ч. 3 п. 4.8 ст. 4 Закону від 3 квітня 1997 р. векселі, отримані або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов’язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, щодо яких такі векселі використовуються.

Положення цієї норми кореспондує із підпунктом 7.4.5 ст. 7 зазначеного Закону, в якому забороняється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) — актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів на оплату вартості таких робіт (послуг).

У розглянутому випадку не можна розцінювати як обгрунтоване включення до податкового кредиту сум, фактично не сплачених, тобто сплата яких не підтверджена податковими накладними.

З огляду на це слід визнати правомірність застосування ДПІ фінансових санкцій до позивача та неправомірність висновків оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2001 р. і постанови Арбітражного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2001 р.

За таких обставин Верховний Суд України вважає рішення Арбітражного суду Кіровоградської області від 13 лютого 2001 р. обгрунтованим, законним і таким, що підлягає залишенню у силі.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком