ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
74. При відмежуванні вимагання від примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань слід виходити із суб’єктивної сторони і керуватися тим, що вимагання передбачає корисливі мету й мотив, спрямовані на незаконне збагачення, а примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань полягає у спонуканні потерпілого протизаконними способами до виконання реально існуючої угоди, яку він мав виконати
 
 

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 4 квітня 2002 р. М. засуджено за ч. 2 ст. 189 КК на чотири роки позбавлення волі. Його визнано винуватим у тому, що він з 8 по 13 серпня 2001 р., застосовуючи насильство та погрожуючи вбивством, вимагав у неповнолітньої Ф. 11 тис. грн. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 3 липня 2002 р. вирок залишено без зміни. У касаційній скарзі захисник засудженого, адвокат Д., навів доводи про відсутність у діях М. вимагання чужого майна. Вважаючи, що засуджений примушував потерпілу до виконання цивільно-правових зобов’язань, адвокат порушив питання про перекваліфікацію злочинних дій М. із ч. 2 ст. 189 на ч. 1 ст. 355 КК.

Перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України судові рішення змінила з таких підстав. Відповідно до закону вимагання — це корисливий злочин, при вчиненні якого винувата особа має намір незаконно одержати чуже майно чи право на нього або домогтися вчинення потерпілим інших дій майнового характеру. Із матеріалів справи вбачається, що М., вчиняючи щодо Ф. зазначені у вироку дії, мав на меті повернення потерпілою боргу в сумі 550 грн. Про такий зміст суб’єктивної сторони вчинених М. дій свідчать дані, що містяться в його показаннях. Упродовж досудового слідства і в суді він стверджував, що в зазначений у судових рішеннях спосіб намагався примусити Ф. повернути 550 грн., які передав їй за договором позики. Таким чином, із цих показань видно, що між М. та Ф. склалися цивільно-правові відносини, відповідно до яких остання, беручи 5 червня 2001 р. позику в сумі 550 грн. у ТОВ, директором якого був М., зобов’язалася повернути зазначену суму на першу вимогу, однак не пізніше ніж через місяць.

Не заперечували існування цивільно-правового зобов’язання й потерпіла Ф. та її мати, Ф.Л., ні в стадії досудового слідства, ні в судовому засіданні. Про це свідчить також розписка потерпілої в одержанні зазначеної суми. За таких обставин дії М. були спрямовані не на заволодіння чужим майном, а на примушування Ф. до виконання цивільно-правового зобов’язання, у зв’язку з чим мали кваліфікуватися за ч. 2 ст. 355 КК як поєднані з погрозою вбивством. Натомість суд безпідставно кваліфікував ці дії за ч. 2 ст. 189 КК, тобто неправильно застосував кримінальний закон. Що стосується написаної Ф. під примусом М. розписки в одержанні нею в борг від ТОВ 11 тис. грн., то, як свідчать фактичні обставини справи, М. у такий спосіб намагався примусити Ф. повернути йому фактичний борг у сумі 550 грн.

Будь-яких переконливих доказів того, що дії М. були спрямовані на заволодіння грошима потерпілої в сумі 11 тис. грн., у справі немає, навпаки, за показаннями Ф. та її матері, вона приготувала до зустрічі з М. саме 550 грн. і вручила йому зазначену суму під контролем працівників міліції. Одержавши від потерпілої 550 грн., М. ніяких претензій стосовно передачі йому 11 тис. грн. не пред’являв. Як убачається із записаної на аудіокасету розмови між М. та Ф., остання, передавши йому 550 грн., запропонувала перерахувати гроші і запитала, чи все правильно. М. відповів ствердно, і вони попрощалися.

Факт неповернення М. потерпілій розписки на суму 11 тис. грн. не може свідчити про те, що в нього був умисел на заволодіння грошима Ф. Таким чином, судові рішення не можна вважати законними та обгрунтованими. Виходячи з наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу захисника частково задовольнила і перекваліфікувала дії засудженого М. з ч. 2 ст. 189 КК на ч. 2 ст. 355 КК. З урахуванням того, що М. до кримінальної відповідальності притягується вперше, позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину, тяжких наслідків від його дій не настало, а також того, що обсяг обвинувачення значно зменшено, визнано за можливе на підставі ст. 69 КК визначити йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої ч. 2 ст. 355 КК, у виді позбавлення волі строком на один рік шість місяців.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком