ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
32. Особам, які народилися до 31 грудня 1932 р. і в період Великої Вітчизняної війни працювали в індивідуальних сільських господарствах, за неможливості з поважних причин подати документи, що підтверджують факт роботи в період війни, статус учасника війни може бути встановлено за поданням комісій для розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу учасника війни, що діють відповідно до ст. 9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. № 458 і Типового положення про ці комісії. При цьому факт роботи в період війни може бути підтверджений показаннями не менше двох свідків, які знають заявника по спільній роботі і мають про цю роботу відповідні документи
 
 

У червні 2001 р. Г. звернулась до суду зі скаргою на дії Червоноградського міського управління праці і соціального захисту населення по встановленню статусу учасника війни, посилаючись на те, що суб’єктом оскарження їй безпідставно відмовлено у встановленні такого статусу.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 6 серпня 2001 р. Г. в задоволенні скарги відмовлено.

У касаційній скарзі Г. просить скасувати судове рішення як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального права.

Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України касаційну скаргу задовольнила з таких підстав.

Суд встановив, що Г. народилася 30 листопада 1932 р. і під час війни, в 1941—1945 рр., проживала в с. Підсоснів Львівської області. Рішенням комісії суб’єкта оскарження від 22 травня 2001 р. № 282 у встановленні статусу учасника війни їй відмовлено у зв’язку з відсутністю документального підтвердження факту її роботи в роки війни.

Відмовляючи заявниці в задоволенні скарги, суд виходив з обгрунтованості рішення зазначеної комісії, прийнятого у зв’язку з відсутністю документального підтвердження факту роботи заявниці в індивідуальному господарстві батьків у період 1941—1945 рр. та неможливістю підтвердити цей факт показаннями свідків.

Однак зазначені факти встановлені судом з порушенням норм матеріального і процесуального права. Так, відповідно до п. 2 ст. 9 Закону від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі — Закон) до учасників війни належать особи, які в період Великої Вітчизняної війни та війни з імперіалістичною Японією 1941—1945 рр. працювали на підприємствах, в установах, організаціях, колгоспах, радгоспах, індивідуальних сільських господарствах, на спорудженні оборонних рубежів, заготівлі палива, продуктів, переганяли худобу, навчались у цей період у ремісничих, залізничних училищах, школах і училищах фабрично-заводського навчання та інших закладах професійно-технічної освіти, на курсах професійної підготовки або в школах, вищих, середніх спеціальних навчальних закладах, працювали в народному господарстві та на відбудові об’єктів господарського і культурного призначення.

Особам, які народилися до 31 грудня 1932 р. включно і з поважних причин не мають можливості подати документи, що підтверджують факт роботи в період війни, статус учасника війни встановлюється комісіями для розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу учасника війни, відповідно до Закону. Порядок діяльності цих комісій регламентується Типовим положенням про зазначені комісії, розробленим згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. № 458 (затверджене наказом Міністерства соціального захисту населення України від 30 травня 1996 р. № 79, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 4 червня 1996 р. за № 264/1289).

У разі відсутності документів та інших прямих доказів у зв’язку з воєнними діями, стихійним лихом, пожежами, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями факт роботи в період війни підтверджується показаннями не менше двох свідків. Свідками можуть бути особи, які знають заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації

(в тому числі колгоспі) або в одній системі і мають документи про свою роботу, згідно з якими вони підтверджують роботу заявника за умови, що їм на той час виповнилося 16 років.

За таких обставин висновок суду про законність рішення комісії від

22 травня 2001 р. не можна вважати обгрунтованим. У зв’язку з цим судова палата з цивільних справ Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 6 серпня 2001 р. скасувала і направила справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком